ось і я, насилу здихалася решти. Мене живцем зжирає цікавість. Невже я давно загублена героїня, яка конче потрібна кіношникам? Ви були такий серйозний, – мовила дівчина до Пуаро, – що в мене виникло відчуття, наче ні про що інше йтися просто не може. Ну ж бо, зробіть мені щедру пропозицію.
– Боюся, мадемуазель… – почав детектив.
– От тільки не кажіть, що все навпаки, – змолилася вона. – Не кажіть, що ви пишете мініатюри й хочете, щоб я придбала одну. Хоча ні, – не з такими вусами і проживанням у «Маджестику», який славиться найогиднішою їжею та найвищими цінами в усій Англії, – таке просто неможливо.
У кімнату ввійшла жінка, яка відчиняла нам двері, несучи лід і тацю з пляшками. Не припиняючи теревенити, Нік узялася спритно змішувати коктейлі, але мовчання Пуаро (що так на нього не схоже) зрештою, гадаю, достукалося до неї. Спинивши на півдорозі процес наповнення келихів, вона різко кинула:
– Так, гаразд…
– Саме цього я й хочу: щоб усе було гаразд. – Детектив узяв у неї коктейль. – За ваше здоров’я, мадемуазель, за ваше здоров’я на довгі роки.
Дівчина виявилася не дурною: значущість його тону не пройшла повз її увагу.
– Щось… сталося?
– Так, мадемуазель, це…
І простягнув до неї руку з кулею на долоні. Нік, спантеличено насупившись, узяла її.
– Ви знаєте, що це?
– Так, звісно, знаю. Куля.
– Саме так. Мадемуазель, сьогодні вранці повз ваше личко пролетіла не оса, а ось ця куля.
– Ви хочете сказати… що якийсь небезпечний для суспільства псих пострілював собі в саду готелю?
– Схоже на те.
– Ну й ну, а бодай мене! – щиро здивувалася Нік. – Мені, скидається на те, і справді хтось ворожить на життя. Це вже вчетверте.
– Так, – сказав Пуаро, – вже вчетверте. Мадемуазель, я хотів би почути про три інші… неприємні випадки.
Та витріщилася на нього.
– Мені кортить переконатися, мадемуазель, що всі вони були… саме… випадками.
– Та годі вам, ну звісно! Чим же ще?
– Мадемуазель, благаю, приготуйтеся до потрясіння. А що, коли хтось зазіхає на ваше життя?
Уся реакція Нік на почуте звелася до вибуху реготу. Така думка, здавалося, неабияк повеселила її.
– Геніальна ідея! От тільки, чоловіче добрий, та кому ж, по-вашому, воно могло знадобитися? Я ж не прекрасна юна спадкоємиця, після смерті якої залишаться нічийними мільйончики! Мені б і хотілося, щоб хтось таки спробував, – полоскотала б собі нерви, коли хочете, – але на це, боюся, ні найменшої надії!
– Мадемуазель, ви не розкажете мені про ті випадки?
– А чого ж, залюбки, але за ними нічого не криється. Просто дурні придибачки. Над моїм ліжком висить картина у важкій рамі. Якось уночі вона зірвалася. Але суто випадково я саме
