свого минулого: з усіх ніг тікала від чорної діри, що виплюнула її в цей світ, ніби сливову кісточку.
Івана мала змішане походження, ніби гібридний автомобіль. Батько-хорват, мати-француженка, народження в Ля-Ґранд-Борн у Ґріньї, що в Ессонні[17], містечку соціального житла, що стало зоною беззаконня.
Але у справжній небезпеці маленька Івана була у себе вдома.
Її батько часто повторював нібито хорватське прислів’я, яке він, мабуть, сам і вигадав: «Краще зламатися, ніж зігнутись!» Івана не знала, чи він хоч раз у житті гнувся чи ламався, але завжди бачила його п’яним і неспроможним рівно триматися на ногах. Мати була ненабагато краща. Її спогади про батьків були хисткі, як і їхня хода: вони гавкалися одне з одним, дуетом заливали за комір, а в кінці наминали одне одному боки, залишаючи Івані самій розбиратися зі своїм життям.
У шість років вона вже могла самостійно харчуватися, вдягатися й ходити до школи. Не «Будиночок у луках»[18], але не їй першій доводилося виживати з такими батьками – чи, радше, без батьків. У 1991-му її батько оголосив, що хоче повернутися на батьківщину: «Хорватія незалежна!» Рідна країна мала дати йому другий шанс. Йому було важко дивитися новини, бо референдум про незалежність спровокував воєнний конфлікт, що протриває п’ять років. У Вуковарі на них чекали самі лише артилерійські снаряди та снайпери на бойових позиціях.
Вони поїхали машиною, фіатом «панда», Івана досі це пам’ятала. Вона з дитячою наївністю раділа цій поїздці – неочікувані канікули. Але дорогою дещо сталося. Коли вони, перетнувши кордон (у батька залишився югославський паспорт), їхали прямо на схід, татко, уже готовий, чогось розізлився, ударив її матір і втратив керування машиною.
Коли Івана опритомніла, автівка лежала двома колесами в канаві, а в салоні було порожньо. Певно, дівчинка вилізла через дверцята, що виходили на узбіччя, і побачила справжнє жахіття: батько, стоячи по щиколотку в багнюці, добивав матір домкратом.
Івана побігла дорогою, тікаючи від свого татуся, який вирішив покінчити і зі своєю маленькою любав’ю[19]. Убивця майже наздогнав дочку, коли її врятувала війна. Він потрапив під обстріл літаків ЮНА[20], і його розірвало надвоє тієї миті, коли він замахувався, щоб розтовкти їй голову. Івана застигла, оглушена пострілами, засліплена палаючим асфальтом і чорною землею Хорватії, що вибухала гейзерами обабіч дороги.
Те, що було далі, нічого не означало. Сині берети, репатріація за станом здоров’я, госпіталізація. Вона ще рік не могла заговорити. Поступово до неї повернувся голос і майже нормальне дитинство. Інтернати, прийомні сім’ї, школи – Івана пережила це все відсторонено, зосереджена виключно на своєму потязі до смерті та деструкції. Анорексія, самокалічення, спроби суїциду – вона пройшлася всім списком. Що з глибшого дна походиш, то важче вирватися нагору, але вона обрала іншу стратегію: закопувалася все глибше, забуваючись у наркоті та агресії…
А тоді її врятував янгол.
Її
Муніципалітет неподалік від Парижа.
Ідеться про серію автобіографічних книг Лори Інґалс Вайлдер «Будиночок у луках».
Ljubav (
Югославська народна армія – основна частина збройних сил колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, яка на початку 1990-х років стала знаряддям великосербської політики президента Сербії Слободана Мілошевича.
