легко міг би уявити себе в старому телесеріалі.
Після неоднозначного прийому графині та незрозумілого запрошення на ночівлю тепер вони сиділи біля каміна й пили аперитив, ніби в якомусь романі Аґати Крісті.
У келихах пінилося шампанське, і Ньєман з Іваною, більш-менш ошатні, сиділи прямі, як свічки. Івана вдягла зібгану сукню, що могла зійти за вечірнє вбрання. Принаймні на її колготках не було дірок, що вже непогано. Ньєман же обрав піджак і краватку, однак не відмовився від свого 45-го в кобурі. Його одяг виглядав набагато доречніше, ніж Іванина сукня, але в нього була пом’ята пика – він скористався цими двома вільними годинами і подрімав. От і маєш: Ньєман, грізний начальник із карного розшуку, жорсткий і непередбачуваний, став старим п’ятдесятивосьмирічним фліком, який засинає за будь-якої нагоди і ледве може нахилитися, щоб зав’язати шнурки.
Тепер він, душачись у піджаку та краватці й тримаючи свій келих у долоні, ніби живу пташечку, верз усілякі банальності на кшталт:
– Ви чудово говорите французькою. Де ви цього навчилися?
– Ви мали б прочитати мою біографію, майоре, – відповіла графиня. – Я навчалася, зокрема, в Сорбонні, у Парижі.
– Я радше уявляв вас у якійсь видатній вищій школі[24].
– На мій погляд, Сорбонна – це найвидатніша школа з усіх. Я вивчала там філософію і французьку літературу.
Він кивнув, відчуваючи, як комірець сорочки дряпає йому горло.
– Я мав на увазі… вищу школу комерції.
– Торгівлі не вчаться, – сказала вона з посмішкою, гострішою за його «їжачка». – У всіх Ґаєрсберґів це в крові, від природи.
– Ви вже повернулися до роботи?
– Я й не припиняла працювати.
Щодо зовнішнього вигляду графиня всіх могла покласти на лопатки. Чорна сукня, що облягала її фігуру, ніби комбінезон зентай, відкривала сяйливо-білу спину і плечі, поцятковані родимками.
Ньєману захотілося підняти келих за знать та її вміння замилювати око. У Лаури фон Ґаєрсберґ щойно вбили брата, а вона могла грати роль хазяйки, вдягаючись, як Малефісента, і тримаючи рівновагу на дванадцятисантиметрових підборах.
Він пошукав поглядом Івану, яка відійшла від товариства і розглядала меблі в кімнаті, щоб чимось себе зайняти. Вона нагадувала податкову інспекторку, що оцінює майно багатої платниці.
– Кляйнерт повідомив вам новину? – кинула Лаура веселим тоном. – Вбивцю мого брата затримали.
– Хто вам сказав?
– «Жоден листок не впаде тут без мого відома».
– Вас не бентежить, що ця цитата належить Піночету?
– Це щоб відповідати вашим уявленням.
– Яким уявленням?
– Ви, мабуть, вважаєте, що всі багачі – покидьки, а всі німці – фашики. Ось чому ви не можете опиратися моїм чарам.
Ньєман розреготався, цілком щиро.
– Ви
У Франції університети є осередком академічної освіти, а бізнес-спеціальності здобувають у так званих вищих школах.
