rel="nofollow" href="#n_28" type="note">[28]. Взагалі-то не дуже легка їжа. А проте наїдки танули в роті, ніби хмаринки, оточені червонуватим світінням і солодкуватим димком.
Флік послухався – жодних офіціантів, усі свої. Він хотів показати, що насолоджується вечерею, можливо, щоб перепросити за свою сусідку, Івану, яка ні разу й не торкнулася тарілки.
Міс Веганка вивела розмову з глухого кута, змінивши тему.
– Я тут дечого не розумію, – мовила вона, хутко закинувши до рота шматочок житнього хліба (поїсти їй все-таки треба було). – Заради полювання з собаками ви змушені перетинати кордон…
– І що? – з усмішкою запитав Макс, набагато спокійніший за свого брата.
– Чому ви не практикуєте шлеп’яґд?
Ньєман здивовано глянув на неї: де вона відкопала таке слівце?
– Це альтернатива, яку пропонує нам ландтаґ[29], – пояснила Лаура. – Полювання на приманку, просочену запахом тварин, замість живої здобичі…
Удо розреготався. Макс удовольнився тим, що втупив в Івану свої схожі на печери очі.
– То спробуйте кохатися з надувною лялькою, – сказав він стишеним тоном. – Ось що пропонують нам ці телепні з ландтаґу.
– Я гадав, що ви маєте там свій голос, – утрутився Ньєман.
– Звичайно, але плебс завжди в більшості. Це навіть одна з його ключових ознак.
Флік машинально кивнув. Макс був небезпечнішим за свого брата, таким же тупим, але стриманим і тверезим.
Раптом Удо підняв свій келих у напрямку каміна, від якого ширився, кружляючи в повітрі, різкий жар.
– Полювання – це кров!
Обидва кузени загиготіли. Їхні обличчя, розігріті вином і свічками, здавалися загримованими, їх вираз – перебільшеним, ніби на гротескних середньовічних картинах. А головне, вони, схоже, забули про смерть Юрґена – або ж ця загибель якраз і спричинилася до такого язичницького бенкету з вином і кров’ю.
– Саме це вас і збуджує? – запитала Івана.
Удо розвалився у своєму кріслі, спершись ліктями на ручки та опустивши підборіддя між ключиць, така собі поза п’янички, який от-от виблює.
– Я не заглиблюватимуся в цю тему з вами, мамзель Недоторка, але ви маєте дещо зрозуміти: у жилах тварини і мисливця тече одна й та сама кров. Гаряча кров, або…
– Чорна кров, – перервав його Ньєман, – так, я про це чув.
У мисливському світі часто можна було почути про це темне табу, що стосувалося чистісінького дикунства, яке змушувало вас вистежувати здобич, натискати на гачок і йти на ризик загинути й самому…
– У моїй роботі, – додав він, – це називають «злочинний потяг».
Лаура, яка, здавалося, перестала боятися суперечки, докинула:
– Але фліки, зрештою, також мисливці, хіба ні?
Ньєман неспішно розсмакував ковток тролінґеру – він випив якраз достатньо, щоб почуватися комфортно, але й не втрачати голови.
– Між полюванням, яким ви так пишаєтесь, і тим, яким
Ландтаґ (
