бородаті, сиділи за довгим дубовим столом і лущили горох…
– Не вірте своїм очам, – сказав Шюллер, усміхаючись. – Наші вчені – одні з найкращих у Європі. Серед нас є навіть нобелівський лауреат!
– Над чим конкретно ви працюєте? – скептично запитав Ньєман.
– Біологія. Фізика. Генетика. Шукаємо вирішення екологічних проблем.
Івана втрутилася:
– Але ви також сімейний лікар Ґаєрсберґів?
– Це те ж саме, хіба ні? – глузливим тоном відповів він.
І, схоже, одразу пожалкував про це.
– Вибачте, – мовив науковець, – зараз не час для жартів. Бідний Юрґен… Я бачив, як він народився, уявляєте? Сюди, будь ласка.
Шюллер попрямував до головної будівлі, на дверях якої висів дзвоник і кований залізний лелека. Ньєман не міг відвести погляду від цих представників наукової еліти, які були схожі на банду хіпарів часів сімдесятих.
Лікар штовхнув важкі двері, скинувши гумаки на кам’яному ґанку. За дверима тісними рядами шикувалися вовняні капці.
– Вам не важко роззутися? Заходьте.
Вони потрапили до кімнати з іншого століття: викладена клінкером підлога, високий, ніби арка, камін, етажерки, заставлені мідними каструлями. По центру кімнати громадився великий стіл із невеличкими лампами під абажурами з матового скла. Через напівзачинені віконниці всюди панували червонуваті сутінки.
Надягнувши капці, обоє фліків пройшли далі.
– Пива? Шнапсу?
Шюллер відчинив гігантський холодильник із льодогенератором, який виділявся з решти обстановки. Його сяйво пронизувало бороду чоловіка, і вона виблискувала, наче пінта темного.
– Не відмовлюсь від пива, – сказав Ньєман.
– Я теж, – докинула Івана.
Вони мовчки сіли за стіл. У повітрі плинули запахи воску та вологого каменю: приємніше, ніж випари гною.
Відкоркувавши пляшки з пивом, вони почекали ще кілька секунд. Трохи уяви – і можна було відчути себе в якійсь середньовічній таверні.
– Що саме ви хотіли дізнатися? – нарешті запитав Шюллер. – Два дні тому я подав звіт французькій поліції. Мене також допитували хлопці з ландесполіцай. Повірте: якщо вбивають Ґаєрсберґа, тут здіймається така буча!
– По-перше, – перейшов у напад Ньєман, – я хотів би прояснити одну деталь. Чому ви були присутні на розтині Юрґена? Хто вас про це попросив?
Шюллер клацнув язиком. Він стояв, спершись ліктем на стіл та тримаючи в другій руці пиво, і здавалося, ніби він зійшов із картини Брейґеля-старшого.
– Мене попросив Франц.
– Хто?
– Брат Фердинанда, – сказала Івана.
Шюллер простягнув руку з пивом у бік рудої, ніби щоб підтвердити її слова.
– Дядько Юрґена та Лаури забажав, щоб я склав власний звіт. Прокурор Кольмара навіть погодився офіційно брати його до уваги.
