Iсторiя повсякдення. Київ. Початок ХХ століття. Татьяна Водотыка

      Дуже швидко по смерті політика, вочевидь, під час організації похорону та в процесі клопотань про надання звання почесного громадянина міста Києва, виникла ідея спорудити йому пам’ятник. Тогочасний процес збирання коштів був повільніший за сучасний, але, попри це, потрібну суму зібрали швидко. До другої річниці смерті Петра Столипіна, 6 вересня 1913 року, монумент було відкрито перед Київською міською думою на Хрещатику. Щоправда, простояв він усього три з половиною роки: 16 березня 1917 року учасники української демонстрації організували імпровізований судовий процес, у результаті якого проголосили вирок Петру Столипіну, і на очах багатотисячної юрби скинули пам’ятник, а згодом його було переплавлено.

      Одна з ключових можливостей, створених реформою міського самоврядування, була можливість заробляти й самостійно укладати бюджет. Це давало містам у руки інструменти фінансової незалежності. Міська влада формувала бюджет міста щорічно. Фінансова комісія міської управи складала розпис – проєкт витрат і потенційних надходжень, а на засіданні думи вже схвалювався остаточний бюджет. Головною вимогою було дотримання балансу й уникнення дефіциту. Основні статті прибутків складалися зі зборів, мит, податків й орендної плати, а витрати – з обов’язкових державних, на утримання міської нерухомості та власності, доброустрою, санітарії та освітньо-культурної сфери. Після кожного року діяльності думи управа готувала фінансовий звіт, у якому відбивався реальний стан речей й окреслювалося позитивне чи негативне сальдо – різниця між прибутками та витратами. Тепер трохи детальніше про міські фінанси на початку XX ст.

      Прибутки міста. Закон про міське самоврядування встановлював стійке джерело наповнення – оцінювальний збір не більше за 10 % чистого прибутку з нерухомості. Інші надходження з’явилися в процесі діяльності міської управи. Скарбницю міста наповнювали кошти з надання в оренду або продажів міського майна (землі та приміщень) і від зборів із документів на право торгівлі й заняття промислами. Окремо йшлося про збір із власників трактирів, постоялих дворів, квартиронаймачів, з утримувачів коней, екіпажів і т. п. Будь-який місцевий збір чи мито дума могла запровадити за умови схвалення його міністром внутрішніх справ.