яким чином на неї можна впливати. Наприклад, жителі кварталу чи вулиці обирали вуличних уповноважених, і ті вже скаржилися до органів міської влади, губернатора, а то й до генерал-губернатора. Наприклад, домовласники Кожум’яцької вулиці Києва 1902 року клопоталися про запровадження другого поліцейського поста, бо їх район переповнений був чорноробами, а ті після роботи й пиятик улаштовували бійки.
Київська міська дума була віддаленим аналогом сучасної київської міської ради. На початку XX ст. дума скликалася на засідання до семи разів на місяць. Слід зазначити, що гласні не отримували за свою роботу винагороди, тому не завжди мали час і натхнення відвідувати засідання міської думи, які тим більше не були обов’язковими. Вони тривали по кілька годин, і, почавшись о 19:00, могли затягнутись до 23:00 години. Тож часто міський голова змушений був розшукувати гласних і запрошувати їх на засідання, аби зібрати бодай кворум – третину обраних депутатів (тобто 24 з 72). У разі відсутності потрібної кількості гласних засідання переносили й наступного разу відкривали за будь-якої наявної кількості[14].
Міська управа мала п’ять постійних відділів – фінансовий, земельний, розпорядчий, будівельний і воєнно-квартирний. Була також ціла низка тимчасових відділів.
Відділи міської управи можна розділити за такими критеріями:
• забезпечення життєдіяльності міста Києва (садівничий, базарний, освітлювальний, житловий, водопровідний та ін. відділи);
• організація праці службовців Київської міської Думи та Управи (розпорядчий, фінансовий, секретаріат, відділ охорони праці, рахунковий, концесійний відділи);
• ведення загального діловодства органів міського самоврядування (секретарський відділ).
Усі члени управи, канцеляристи, секретарі й наймані техніки були прямо підпорядковані міському голові. Розпорядчий, розрахунковий і секретарський відділи складали звіти думі та губернатору. Взаємодія міського самоврядування і губернатора здійснювалася саме через управу, а тому її роль суттєво зросла.
З 1889 року в Києві існував навіть аналог сучасного довідкового бюро. Це адресний стіл. До його функцій входило:
• ведення списків жителів міста Києва старших за 14 років;
• безкоштовне надання всім органам влади й посадовим особам за їх вимогою відомостей про місце проживання в місті Києві осіб, які перебувають у розшуку, а в разі відсутності – про час їх вибуття з міста;
• надання платних довідок такого самого характеру всім особам, які їх потребували. Видача приватним особам довідок з адресного столу відбувалася щодня в приймальні години. На випадок виникнення екстреної ситуації в адресному столі працював черговий, який видавав потрібні довідки. Довідки не були безкоштовними – за видачу стягувалася плата 5 копійок.
Особа міського голови багато
Глизь Ю. І. Київська міська дума: структура, склад гласних, діяльність (1871–1914 рр.): дис. … канд. іст. наук / Інститут історії України НАН України. – К., 2016. – С. 77–79.
