папери.
Ми не знаємо, яким чином діяла міська дума у разі негативного результату для справи, але позитивне завершення давало привід для урочистого засідання, де оголошували рішення імператора та вручали винуватцю події відповідні атрибути звання почесного громадянина міста. Немає також даних, якими були ці атрибути в різних містах, проте відомо, що один із перших почесних громадян Києва, міський голова Павло Демідов князь Сан-Донато, 1874 року отримав диплом, за який управа сплатила 150 рублів сріблом.
У Києві статус почесного громадянина міста за період із 1863-го по 1917 роки отримали чотирнадцять осіб. З них на початку XX ст. нагороджених було всього двоє – Степан Сольський і Петро Столипін. Перший був міським головою, другий – прем’єр-міністром імперії. Всі вони вписувалися в загальну модель – продемонструвати лояльність та/або віддячити.
Степан Сольський
Степан Сольський, київський міський голова, став почесним громадянином у перший рік XX ст. й останні місяці свого життя. Степан Сольський – безумовний виняток у списку нагороджених званням почесного громадянина Києва. Богослов, заслужений професор Київської духовної академії, людина небагата й надзвичайно скромна, а водночас – київський міський голова з 1887-го по 1900 рік, який загалом пропрацював у міському самоврядуванні довгі 30 років і завжди мав довіру киян і незаперечний авторитет. М’який Степан Сольський зажив слави чесного, толерантного, працелюбного та ліберального очільника міста. Навіть прізвисько «Уважай Уважаїч», яке Сольському дали міські газетярі, було геть необразливим. Навпаки – воно наголошувало на його незмінній ввічливості та спокійності. Відомий він був як людина прогресивних поглядів, завжди бачив можливості для впровадження тих чи інших технічних інновацій у справі облаштування міста, не шкодував часу й сил на доброустрій Києва.
За його каденцію в місті збудували першу електростанцію (1890), розпочали будівництво Політехнічного інституту та нової Опери, спорудили знаменитий театр «Соловцов» (нині – Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка), також закінчили опорядження Володимирського собору (1896), відкрили пам’ятники Богдану Хмельницькому (1888) й імператору Миколі І (1896). Степан Сольський сприяв створенню можливостей для реалізації таких потужних інфраструктурних проєктів, як міська каналізація, гавань, телефонний зв’язок (1886) і трамвайне сполучення (1892). Науково-промисловий і художній музей також був збудований за часів перебування професора на посаді міського голови (1897–1899).
Показово, що професор Сольський намагався тримати баланс між забудовою міста багатоповерховими прибутковими будинками та створенням зон відпочинку – скверів і парків, прикрашених фонтанами. У 1889–1895 рр. спеціальна садова комісія міської думи розробила проєкт озеленення Києва, згідно з яким на вулицях висадили каштани. З часом їм судилося стати символом міста, тож виходить,
