біографії мав місце. Гадаєте, нам було аж так легко заплющити на це й не псувати вашу кар’єру?
– Отож тепер ви хочете…
– Взаємності, всього лише взаємності: ми весь час не псували кар’єру вам – тепер ви допомагаєте нам.
– Укотре повторюю, що ми з цим товаришем Стусом ніколи в житті…
– Та з яким товаришем, Миколо Сафоновичу, з яким товаришем?! Не знаю, забули ви чи просто не надали належної уваги, однак, перебуваючи на даний момент у процесі перевиховання в мордовських таборах, цей самий Стус Василь Семенович подав до Верховної Ради СРСР заяву на предмет позбавлення його радянського громадянства.
– Як це?!
– Та отак, Миколо Сафоновичу, отак! Для нього бути радянським громадянином – це, бачте, все одно що бути рабом. І от на такого, з дозволу сказати, «товариша» ми всього лише збираємо всебічні характеристики! Невже не дасте?! Та він же ж негідник, Миколо Сафоновичу! Та таку вошу до нігтя й розчавити – це ж святе діло!..
– І тим не менш при всебічному моєму бажанні…
– Миколо Сафоновичу!
Погляд візитера раптом зробився злим, завдяки чому він став віддалено скидатися на карикатурного хижого птаха, яким його зазвичай малюють у сатиричних журналах:
– Миколо Сафоновичу, ваша кар’єра розвивається дуже вдало, ви, безумовно, чоловік талановитий. Ще рік чи два на нинішній посаді, й у вас є всі дані, щоб вийти в «генерали». А там і до міністерства рукою подати… А хочете прискорити цей процес?
– Що ви маєте на увазі?
– Ну-у-у… Наприклад, у Мінвуглепром вас можуть перевести і в обхід посади гендиректора ВО «Донецьквугілля» чи якогось іншого. Хочете так?
– Але ж посада гендиректора – це безцінний власний досвід. Побоююсь, що, не маючи такого, мені в Мінвуглепромі буде важкувато.
– Отже, не домовимось? – скривив губи візитер.
– Отже, не домовимось.
– А якщо раптом?..
– Послухайте, – Сургай знов зиркнув на годинник на своєму столі, – ми з вами проговорили більше десяти хвилин, а у мене попереду справді важлива нарада, як я й попереджав. Отож давайте відкладемо цю нашу розмову на завтра.
– Так справа ж дрібнесенька!..
Однак головний інженер лише уточнив:
– Тільки не приходьте до мене, будь ласка. Завтра ввечері я до вас у «перший відділ» сам зазирну. Ось, дивіться…
Він підтягнув до себе перекидний календарик і зробив у ньому якусь помітку, далі ж заходився вивчати якісь папери. Очевидно, це мало означати завершення розмови.
– Ну що ж… як знаєте! До завтра, то й до завтра. Хай буде так, – пробурмотів візитер і вийшов з кабінету, не озирнувшись на його господаря.
1978. «Незручна» рідня
Київ, весна 1978 року
Наприкінці лютого Гелена Сергіївна отримала два оглядових ордера. Тепер вона вся перебувала в радісному передчутті того, що нарешті полишить осоружну
