вийде з тебе письменника, – нарешті виніс вердикт сусіда. – Надто багато ти язиком ляпаєш, а такі патякала, як ти, довго не живуть.
– Це те, що ви можете мені сказати?
– Так, це саме воно. А тепер неси тазик своїй мамуні, патякало.
– Дякую, – мовив хлопець. Але перш ніж переступити поріг квартири Різберґів, озирнувся до Веніаміна Матвійовича… і загадково посміхнувся.
Справді, додому Спартак повертався задоволений. Зовсім не через те, що сусіда так і не дізнався про його головну таємницю. Не дізнався, що зразковий піонер і круглий відмінник-семикласник уже не один рік потроху збирає і запам’ятовує розповіді дорослих про Куренівську трагедію. У порівнянні із цим загальновідомі політичні анедоти видавалися дрібними «квіточками», отож про це не знав загалом ніхто в усьому світі.
Однак Веніамін Матвійович хоч як намагався дуркувати у притаманному йому стилі, та все ж сказав Спартакові дуже важливу річ: «Не вийде з тебе письменника. Такі патякала, як ти, довго не живуть». Почувши це, хлопець одразу ж запосміхався, бо згадав рядки з відомої пісні Висоцького:
И нож в него! Но счастлив он висеть на острие,
Зарезанный за то, что был опасен!..
І бажав сусіда того чи не бажав, але тим самим відповів на запитання, що стояло руба перед Спартаком щонайменше протягом півроку. Все почалося на його день народження – 4 січня. Оскільки їхня сусідка вийшла заміж, перетворилася на Клару Мусіївну Алфьорову-Габель та переїхала жити до свого шляхетного чоловіка з «мужицького» Подолу на «панський» Печерськ, Спартак дістав можливість уперше в житті збирати в окремій тепер квартирі яку завгодно кількість друзів. І все це – під чудовою ялиночкою…
Отож прикрашаючи ялинку напередодні Нового 1977 року, перебираючи старі розмальовані кульки та гірлянди, мама Гатя раптом вдарилася у спогади. Найвидатніше місце з-поміж інших займала історія про те, як їй «по блату» дісталася особлива «космічна» гірлянда. І вона защебетала ті самі традиційні нісенітниці, які повторювала щороку:
– О-о-ой, а поглянь-но, які красиві двигуни на крильцях цієї ракети!.. А які крильця у цього супутника!.. А оце ж твоя улюблена зірочка!.. Ти пам’ятаєш, як був маленьким і думав, що вся гірлянда зроблена із застиглої карамелі?! А потім хтось пошуткував, нібито Місяць зроблений із ніздрюватого сиру! Пам’ятаєш, мій хлопчику, дитинко моя люба?..
Спартака завжди неймовірно бісило, коли дорослі розмовляли з ним у пестливому тоні. Навіть якщо це робила матуся. Та мало що було у далекому дитинстві?! Зате тепер він знав що «двигуни» на крильцях ракет насправді є антифлатерними вантажами і що ліпити їх на моделі космічних ракет безглуздо. На крила літаків і стабілізатори зенітних ракет – будь ласка, а на ракети космічні – тьху!.. Знав хлопець також, що у супутника не «крильця», а сонячні панелі. І що зірки не з карамелі, а з водню й гелію. А також міг би розповісти, з яких мінералів складається місячний ґрунт. От тільки мама Гатя завжди зупиняла його просторікування:
– Ой, та я знаю, що ти розумний, як ходяча енциклопедія! Я ж просто хотіла
