ми всілися за кухонний стіл і розпочали дружню трапезу.
Це була прекрасна кухня, справді. Пізніше я багато разів снідав, обідав і вечеряв у ній і вважаю, що це краще місце, щоб поїсти, ніж найрозкішніші їдальні світу. Там було так по-домашньому затишно й тепло, а ще було надзвичайно зручно обходитися з їжею. Ти знімаєш її прямо з вогню, гарячою ставиш на стіл і їси. І можеш спостерігати за тим, як підсмажується на камінних ґратках твій тост, стежити, щоб він не пригорів, поки ти сьорбаєш свій суп. А якщо забув поставити на стіл сіль, то тобі немає потреби вставати й іти до іншої кімнати по неї, ти просто повертаєшся, простягаєш руку й береш велику дерев’яну коробку з комоду у тебе за спиною. Тамтешній камін – це найбільший майданчик для вогнища, який ви коли-небудь бачили, він був як окремий простір сам по собі. Ви могли зайти в нього, навіть коли поліна горіли, і всістися на широких сидіннях по боках, і смажити каштани після того, як вечерю було завершено, або слухати, як виспівує чайник, або розповідати бувальщини, або розглядати книжку з картинками при світлі вогню. Це була чудова кухня. Вона була така ж комфортна, як і сам Лікар, чутливий, дружній і надійний.
Поки ми зі смаком уминали сосиски, двері раптом розчахнулися і в приміщення увійшли качка Чап-Чап і пес Джип, тягнучи за собою простирадла й наволочки по чистій кахляній підлозі. Лікар, помітивши моє здивування, пояснив:
– Вони просто збираються провітрити білизну для мене поблизу вогню. Чап-Чап просто геніальна домогосподарка, вона ніколи нічого не забуває. Колись за цим будинком доглядала моя сестра… Бідна, люба Сара! Хотів би я знати, як їй живеться, я не бачив її вже багато років… Але вона й близько не була такою вправною, як Чап-Чап. Іще одну сосиску?
Лікар відвернувся й промовив кілька слів собаці й качці якоюсь дивною балачкою і жестами. Вони, схоже, прекрасно зрозуміли його.
– А ви можете розмовляти мовою білок? – запитав я.
– Авжеж. Це доволі проста мова, – відповів Лікар. – Ти міг би й сам її вивчити без великих проблем. А чому ти питаєш?
– Бо в мене вдома лежить хвора білка. Я відібрав її у сокола. Але дві її лапки сильно поранені, і я б дуже хотів, щоб ви її оглянули, якщо ви не проти. Можна, я принесу її завтра?
– Ну, якщо в неї важкий перелом ноги, то гадаю, краще було б подивитися її сьогодні увечері. Можливо, вже запізно, і я не зможу сильно допомогти, але я піду з тобою до вас додому й огляну її.
Ми помацали одяг біля каміну, і виявилося, що мій вже цілком сухий. Я піднявся із ним по сходах у ванну й перевдягнувся, а коли спустився, то Лікар вже чекав на мене зі своїм маленьким чорним саквояжем, повним ліків і бинтів.
– Ходімо, – сказав він. – Дощ уже припинився.
Надворі знову стало світло, а вечірнє небо все було червоне від західного сонця, і дрозди співали в саду, коли ми відчиняли ворота й спускалися сходами до дороги.
П’ята глава. Полінезія
– Я думаю, ваш дім це найбільш цікавий дім, в якому я
