захрипів Текіто, схопивши лікаря за рукав халата. – Сеньйоре… як там мальок? З ним усе гаразд? Він не помре?
Темними щоками розповзались бруднуваті патьоки від сліз.
Джей-Ді Річардсон не знав, що відповісти. Мав би сказати, що хлопцю з якогось сраного дива відірвало голову, але розумів: це нісенітниця. Таке може трапитися в дешевенькому фільмі жахів, фантастичному романі, в якій-небудь іншій реальності, але тільки не на планеті Земля, де все підкоряється непорушним фізичним законам. Джей-Ді безсовісно збрехав:
– Він… е-е-е… він окей… З ним усе буде добре…
– Слава Богу! – схлипнув Текіто, виставивши напоказ брудно-жовті зуби.
Відсмикнувши руку, новозеландець попрямував до світлового вказівника «Salida» (вихід). На вулиці постояв хвилину, поки очі звикли до темряви. Затим, намацавши поглядом розпливчасту громаду «Mercedes’а», що проступала поблизу від входу в лікарню, закрокував до вантажівки.
Присвічуючи ліхтариком на мобілці, Джей-Ді оглянув обтягнутий брезентом фургон. Спочатку обстежив місце удару: нижню частину лобового скла, вщент розтрощену фару, погнутий бампер. Зазирнув під днище, в кабіну, обдивився колеса, наскільки міг роздивився передню вісь… Нічого. Річардсон сам не знав, що шукає. Просто вивчав машину, що збила дивну істоту з пустелі.
Лікар почав обходити кузов, обсвічуючи вивітрені борти. Безрезультатно. Дістався до задньої частини автомобіля, відгорнув край цупкого брезенту і, втративши надію знайти хоч що-небудь, зазирнув досередини. У кузові рівними рядами стояли великі картонні коробки та трохи менші дерев’яні ящики, а вгорі на них покоїлись білі непрозорі целофанові пакети з написами «D&S»[13]. Пакети були чисті і нові, щойно з супермаркету.
На Джей-Ді накотило непевне відчуття. Як тоді у пустелі, коли він вперше помітив хлопчика і на рівні підсвідомості осягнув, що то не міраж, причому осягнув задовго до того, як усвідомити це осмислено. Щось знову не вписувалось у загальну картину. Малопомітна деталь – останній шматок пазла – геть не в’язалась з усією історією. З тією історією, що на даний момент вималювалась у його в голові.
Заховавши телефон у задню кишеню джинсів, Річардсон протиснувся під брезентом і заліз у фургон. Знову витяг мобілку, спрямувавши яскравий промінь на пакети. Всередині кульків знаходилось дрібне ремонтне знаряддя: молотки, автоматичні викрутки, плоскогубці, ножиці для металу. Усі інструменти нові – в пластикових упаковках зі старанно віддертими цінниками. Обдивившись ще й коробки, новозеландець втямив, що кузов завалений крамом, купленим у великому супермаркеті…
Думки вихором закрутилися в голові. «Який супермаркет? – міркував Джей-Ді. – На схід від Калами не знайдеться жодного великого магазину аж до кордону з Болівією… Звідки тоді взялися пакети? Їх тут не має бути, якщо тільки… якщо тільки…» Думка пручалась, звивалася, мов вуж, намагаючись пірнути і сховатись у безодні
«D&S» – мережа продуктових і господарських супермаркетів у Чилі.
