одначе договір підписувався з фізичною особою, цебто де-юре не мав жодного відношення до згаданої компанії. За роботу справно розплачувались, завжди авансом, причому гроші надходили не з США, а з якоїсь латиноамериканської країни (як не напружував пам’ять, Тимур не міг пригадати, з якої).
– Експериментальний центр «NGF Lab», – пролунала відповідь. – Це… хм-м-м… наукова інституція, що проводить дослідження на замовлення різних незалежних фондів та… кгм… приватних осіб. Інвестиції переважно американські та японські.
– «NGF Lab»? – перепитав Дмитро Віталійович.
– Так.
Пузатий скосив очі на край стола, де лежала Оскарова візитна картка. На ній стояв логотип іншої організації – «General Genetics».
– І куди треба летіти? – озвався Тимур.
На обличчі Оскара не здригнулась жодна жилка. Тільки очі напружились, помінявши колір: карі зіниці стали геть чорними. Мов дно глибоченного похмурого колодязя. Не мигаючи, чилієць проказав:
– Лабораторія знаходиться в пустелі Атакама. Це на півночі Чилі.
– Де?! – Пузатий роззявив рота.
– Чилі, Південна Америка.
Директор пригадав, що три роки тому гроші надходили з чилійського банку, «ABN AMOR Bank Chile», але навіть подумати не міг, що центр розробки знаходиться в пустелі. І саме в ту мить він остаточно осягнув, що компанія «General Genetics», чи «NGF Lab», чи як там вона зветься, продукує що завгодно, але тільки не комп’ютерні стрілялки… Шеф зирнув на Тимура. Хлопець похитав головою з боку в бік і одними губами прошепотів: «Fuck it!»[25]
– Яка, в біса, пустеля, аміґо?! – Пузатий відкинув геть формальності.
– Це довго пояснювати.
– Шановний, може, досить грати в піжмурки? Ви ж не «шутери» розробляєте!
– Ні, не «шутери», – без вагань, вигризаючи очима зіниці співрозмовця, відповів чилієць. – Але нам конче потрібна людина, яка три роки тому згенерувала код.
Дмитро Віталійович подумки намагався підшукати прикладні галузі, де можна було б застосувати алгоритми «gaming AI». Системи штучного інтелекту? Маячня! Уподібнювати синтетичний ігровий інтелект до штучного розуму в повному розумінні, це все одно що ставити на один щабель технологічної складності електрочайник та балістичну ракету. Попри більш ніж двадцятирічний стаж роботи з різноманітним програмним забезпеченням Пузатий не міг придумати, де ще, окрім комп’ютерних ігор, можна застосувати алгоритми керування ботами.
– Пане Штаєрман, – смикаючи краватку, Пузатий забубонів безбарвним офіційним голосом, – у вашому контракті не передбачено відладки. Ви замовляли окремі класи та процедури, а не готовий продукт, а тому ми не…
– П’ятнадцять тисяч за тиждень роботи, Тимуре, – Штаєрман більше не дивився на директора. – Плюс двадцять тисяч преміальних після завершення, звісно, якщо ти здужаєш вирішити проблему, – відчеканив чилієць, а тоді додав: – Я маю на увазі доларів.
Голомозий директор закашлявся. Ледь язика не проковтнув. Тимур
До сраки це! (
