саме мій любий брат вийшов з могили, щоб віддалити від мене кохану жінку. Подумати про що? Про вечори, коли вона кохалася з моїм братом? Про абортовану дитину? Їй треба було втішити двох своїх мерців – Карлоса та Луїса? Про який хер Чело треба було подумати? Я кохав її, хотів мати її поряд. Рано чи пізно вона пішла би з мого життя, це я знав від початку, але ж не після такого жорстокого зізнання. Вона не могла залишити мене без ґрунту під ногами, у цій боротьбі з лавиною сумнівів і страхів.
Чело зникла. Я пообіцяв не телефонувати їй, не шукати. Та це не завадило мені набирати її домашній номер щоранку. Іноді вона відповідала. Я хотів сказати їй: «Кохаю тебе, ти мені потрібна. Будь ласка, повернись». Але я задовольнявся тим, що просто чув її голос, а потім вішав слухавку. Отже, тепер вона пішла геть, щоб «подумати». Подумати над чим? Мої друзі знали, що практично Чело жила зі мною, і тому лише в рідкісних випадках заходили до мене. Вони тактовно не хотіли заважати нам, та коли дізналися, що Чело покинула мене, вирішили провідати. Принесли печиво-соломку, слоїк з майонезом (без ембріона всередині), ще один із халапеньо[34], дві великі пляшки кока-коли й чотири ґансіто[35]. Вони вирішили, що без Чело мені бракує харчів, і купили все необхідне, щоб улаштувати пікнік на задньому дворі.
Качур готував тóрти[36], а Хайбо з Водичкою повитягали в патіо стільці й стіл із кухні. Після кількох грозових тижнів день видався сонячний і безхмарний. Ми сіли їсти. Поряд із нами Кінг уминав кульки з м’якушки, що залишилась від приготування торт. Троє друзів як могли намагалися втішити мене. Розповідали простакуваті приключки та плітки про сусідів з кварталу: що родина Річардів збирається на відпочинок до «Діснейленду», що Хорхе Паділья невдовзі закінчить навчання на ветеринара, Блоха Тена скоро почне виступати за «Некаксу»[37], що в сім’ї Ровело викрали машину, що Ернесто Мартінес поїхав жити до Коста-Рики. Ці події, які в інший час мене б зацікавили, тепер були мені байдужі. Але була й новина, що таки притягла мою увагу.
– Родина Прієто збирається переїхати до кращого підрайону, і батько вирішив умертвити Ікла, – розповів Водичка.
– Умертвити? – перепитав я. «Умертвити» було словом, яке ми вживали, коли скручували в’язи шиншилам, вишукана заміна слова «вбити».
– Так, – відповів Водичка, – хочуть приспати його наступного тижня.
«Приспати» – ще один термін, щоб уникнути дієслова «убити», – означало вколоти псові потужне знеболювальне, що спочатку його всипить, а потім викличе зупинку серця.
– А чому вони не заберуть його до нового помешкання?
– Батьки вже ситі цим псом по горло. Вони не хочуть проблем на новому місці, той підрайон дуже вже бундючний, – відповів Качур.
– Ікло – не пес, він напіввовк, – зауважив я.
– Та ким би він не був, П’ятірко, його умертвлять, – сказав Качур.
Ми
Середньогострий овочевий перець.
«Гусачок» (
Торта – мексиканська страва: булочка з різними начинками.
Футбольний клуб, що на час подій роману базувався в Мехіко.
