бути, і в парламенті бути, і в університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають, – там і я! Де говорять, – там і я! Де засідають, – там і я! Державний муж, одне слово.
Громадянська війна.
Брав участь. Летить шрапнель, а я ховаюсь.
Весь тягар громадянської війни переніс. І в черзі по пайки стояв, і дрова саночками возив, і городи копав. А найтяжче було нести два пуди борошна з Лаври аж на Гоголівську вулицю, в Києві. «Собачою тропою» ніс, а потім Шевченківським бульваром. І кректав, стогнав, і сідав, і присідав. А таки доніс. Не кинув «здобутків революції».
Тяжко було, але «ми перемогли».
Ну, а потім під’їхала «платформа», мене й посадили{7}.
Потім випустили, але я вже з «платформи» не злазив. Нема дурних.
Книга, що найсильніше на мене враження зробила в моїм житті, – це «Катехізис»{8} Філарета{9}. До чого ж против на книжка! Ще якби так – прочитав та й кинув, воно б і нічого, а то – напам’ять. А хай їй грець! Найдужче вона мені втямки далася.
Книжки я любив змалку. Пам’ятаю, як попався мені Соломонів «Оракул»{10}. Цілими днями сидів над ним та кульку з хліба пускав на оте коло з числами різними. Пускаю, аж у голові макітриться, поки прийде мати, вхопить того «Оракула» та по голові – трах! Тоді тільки й кину.
Взагалі любив я книжки з м’якими палітурками..
Їх і рвати легше, і не так боляче вони б’ються, як мати, було, побачить.
Не любив «Руського паломника»{11}, що його років двадцять підряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться було мати, так у мене душа аж у штанях.
А решта книг читалося нічого собі.
Писати в газетах я почав у Кам’янці, на Поділлі, 1919 року, за підписом Павла Грунського{12} (Чого я був у Кам’янці, питаєте? Та того ж, що й ви!). Почав з фейлетону.
Часто мене запитують, де я мову свою взяв.
Мову свою я взяв з маминої циці. Це – невичерпне джерело мовне.
Зверніть увагу на це, матері, і ваших діточок ніколи не доведеться українізувати.
Хто вивершив мову? Робота. Робота і вказівки А. Ю. Кримського{13} та Модеста Пилиповича Левицького{14}, що з ними я мав щасливу нагоду працювати і про яких я завжди згадую з почуттям глибокої подяки.
Жив я в Києві. В Харків «мене переїхали» 1920 року, в жовтні місяці, а в квітні місяці 1921 року почав я працювати у «Вістях» з Вас. Блакитним{15}.
У «Вістях» почав я працювати за перекладача. Робота серйозна, робота відповідальна, робота тяжка, бо доводилося-таки як слід пріти над газетними отими перекладами.
Перекладав я, перекладав, а потім думаю собі:
«Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати!! А потім – письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації не
…
