і цілеспрямований, рисить той уздовж дороги, вдивляючись у хмару куряви й так вирячивши від люті очі, що ті скидаються на круто зварені яйця. Його гомілки вкриті саднами та синцями, а по литках цівками стікає кров. Він навіть не повертає голови у їхній бік.
Причаївшись у глибині кущів, Джонсон простягає дослідникові руки долонями догори.
Мандрівник дивиться тому у вічі, його обличчям розповзається широка, дурнувато-ейфорійна усмішка, а відтак він безшумно погладжує виставлені долоні своїми власними.
Лондонські вулиці
В описуваний період історії лондонські вулиці були такими ж брудними, повними зарази та зловонними, як і низка взаємосполучених куп гною, так само нечасто прибраними, як і підвальні камери темниці-богадільні, вдвічі небезпечнішими за поле битви – словом, іще тим видовищем. Розтягнувшись поперек тротуарів, на них валялися пияки – деякі мертві, смердячі та всіяні вороняччям. Цілі сім’ї сиділи навпочіпки на перехрестях, жебраючи на хліб. На задвірках учинялися вбивства. До ліхтарних стовпів приставали пожовклі газети, під ногами тріщали глиняне череп’я та осколки скла, а по кутках розкладалися недоїдки та кістки дикої й домашньої птиці. Не було нестачі в голубиному гівні. Бруді, вугільному пилі, попелі, здохлих кішках, собаках і пацюках, перемазаному екскрементами ганчір’ї та, що найгірше, відкритих стічних канавах. «Ми живемо, наче стійбище готтентотів, – нарікав лорд Тірконнел, звертаючись до членів Палати. – А наші вулиці засипані такими кучугурами мерзоти, яких жахнувся б навіть і дикун». Решта погодилася з ним. Були засновані Товариство громадської гігієни та Клуб чистого повітря, які регулярно проводили засідання, слідували «Правилам парламентських процедур» Бледсоу, ремствували й нічого не досягли.
Існували, щоправда, кілька приватних асенізаторів і жменька сміттярів. Але перші насипали на своїх задніх подвір’ях справжні кургани смердючого гною, а другі лише створювали звалища, які повільно тліли. Та навіть попри це більшість мешканців міста не мали інших засобів позбутися відходів, окрім власних задвірків та вічно засмічених стічних канав, що тяглися по центру вулиць, наче незагойні виразки. Похмурі крамарі стомлено пленталися на дорогу випорожнювати нічні посудини, шинкарі обробляли вапном стіни перед своїми закладами, притлумлюючи сопух сечі, а домовласники вихлюпували відра нечистот із вікон другого та третього поверхів. «Стережись кавелика!» – кричала покоївка, і його темний згусток одразу ж описував дугу над тротуаром, шльопався на дорогу, а вже звідти дюйм за дюймом сповзав у зловонну канаву. Таке, звичайно ж, завдавало незручностей перехожому, який, може, й так уже кульгав чи обтріпувався, звалившись у відкритий погріб або наткнувшись на скаженого пса, які тисячами бродили містом, де тільки заманеться. Ну а на додачу ці рови ще й без кінця-краю закупорювалися від кінських кізяків, «свинячих вух» у найширшому розумінні[46] та інших тельбухів,
Гра слів: pig’s ear – досл. «свиняче вухо», може також означати «(
