це з Маджитом, але він лише казав, що їй ні в чому себе звинувачувати, що її вперта сестра ніколи не змінила б свою думку, що б їй не казали. Було очевидно, що він утомився від цієї теми. Сталося те, що сталося. Який сенс роз’ятрювати давні рани?
Анкара
Сабіха знайшла собі кількох подруг в Анкарі, переважно серед матерів дітей того самого віку, що й її донька, а також серед дружин чоловікових співробітників, більшість із яких теж виросли у Стамбулі. Ці леді часто збиралися разом, щоб пограти у безик або бридж. Власне, у неї була своя компанія для гри в бридж. Однак відтоді, як Сельва одружилася і переїхала до Парижа, Сабіха все частіше воліла залишатися вдома і читати або грати на фортепіано. Вона трохи побоювалася, що коли продовжить виходити, десь у розмовах із подругами мова неминуче зайде про Сельву, а вона не хотіла зіткнутися з їхніми розпитуваннями.
Леман-ханим, попри різні недуги, краще давала собі раду з пліткарками. Щоразу, коли в її присутності згадувалася ця тема, вона просто промовляла:
– Наша донька живе власним життям, хоча, звісно, ми його не схвалюємо. Може, ми й живемо окремо, але, безумовно, згадуємо її у своїх молитвах. Тут нічого додати.
Сабіха, почувши це, подумала: «Добре вам, мамо. У вас немає причин мучитись докорами сумління».
Найкращим і найнадійнішим другом Сабіхи в Анкарі був один із молодих підлеглих Маджита – Тарік Аріджа.
Тарік народився в Малатьї, у східній Анатолії. Там він закінчив початкову та середню школу, а потім ліцей у Сівасі – усе це дало йому гарну базу для навчання на факультеті політології Стамбульського університету, а чудо ві результати дозволили почати працювати в міністерстві. То був дуже розумний юнак, який прагнув учитися і швидко просувався кар’єрною драбиною. Його єдиною проблемою було незнання мов, але хлопець вирішив виправити це. На вихідних він брав уроки французької й старанно вчився. Почувши від Маджита, що Сабіха дуже добре говорить французькою, він запитав, чи вона не допомогла б йому, і жінка з радістю погодилася. Якщо ввечері Тарік не мав ніяких доручень, він приходив у будинок Маджита, і вони із Сабіхою сиділи й спілкувалися французькою аж до вечері. Сельва присилала сестрі французькі журнали, а та, своєю чергою, передавала їх Таріку і допомагала йому розгадувати французькі кросворди. Сабісі все більше подобався цей розумний, спокійний, чесний юнак, у якому не було ні дрібки упередження чи злоби. Якимось чином жінка відчувала, що Тарік і Сельва дуже подібні за характером. Одного разу вона набралася хоробрості й розповіла Таріку про скандальний учинок сестри. Яке полегшення – можливість комусь розповісти, який тягар звалився з її плечей! Можливо, її депресія була викликана саме намаганнями приховати правду. Якби Маджит дозволив їй виговоритися… Та він поводився так, щоб дружина не засмучувалася. Він не усвідомлював, що їй треба дати волю почуттям, вона мусить плакати, тупати ногами, брикатися, щоб вивільнити все те накопичене напруження.
