Сельва кинулася через вулицю до аптеки, де працював Рафо, і, побачивши його бліде лице, відчула, що може статися викидень. Але цього не трапилося, і через місяць, на два тижні раніше строку, вона народила немовля, крихітного синочка. Хлопчика на звали Фазіль, на честь її батька. Не те щоб вона переживала, що її батько не схвалить те, що син єврея носитиме його ім’я. Хоча Сельва все ще сердилася на батька, вона відсунула ті терзання на задній план, бо все ще любила його і сильно за ним сумувала.
Вони вирішили, що коли народиться хлопчик, йому зроблять обрізання через сім днів згідно з єврейською традицією. Однак через загрозливу присутність нацистів вирішили не робити цього. Того дня, коли Рафо прийняв таке рішення, він не міг заснути всю ніч.
Сельва посьорбувала каву і переглядала рахунки в записнику. Вони були в неприємному становищі. До того часу, як німці окупували північ Франції та Париж, Сельва і Рафо вже переїхали у Марсель; вони сподівалися, що будуть там у безпеці, але події розвивалися несподівано й стрімко.
Маршал Петен, який очолив уряд Віші та проголосив себе президентом, вирішив співпрацювати з німцями заради уникнення окупації решти країни. Намагаючись не посваритися з нацистами, він погоджувався з кожною їхньою вимогою. Поліція Віші навіть почала вистежувати євреїв. Де Голль, що противився будь-якій співпраці, втік до Британії, аби сформувати рух «Вільна Франція». На жаль, ні підпільний опір, ні де Голль у Британії нічого не могли зробити, щоб допомогти євреям.
Сельва втратила двох своїх учнів, коли їхні батьки вирішили покинути край, але лихо не без добра. Інші батьки, які планували втекти до Америки, хотіли, щоб хтось навчав їхніх дітей. Тому вона отримала відразу трьох нових учнів і мусила відмовити іншим. Вона була рада мати більше учнів, але Рафо застеріг її бути обачною.
– Заради Бога, Сельво, будь обережна. Фашисти повсюди. Вони неодмінно помітять, як приходять і йдуть ці діти.
– Що не так із вивченням англійської, Рафо? Хіба заборонено навчати мови?
– Ні, але заборонено бути євреєм.
Щодня Сельва все більше і більше засмучувалася. Вона не могла пробачити батькові того, що він із погордою дивився на людей іншої віри. Він же не простив дочку з власних причин, головним чином, мабуть, тому, що вона повстала проти його бажань. Сельва ніколи не вірила, що він був проти її шлюбу виключно з релігійних міркувань. Вона не могла повірити, що чоловік, якого вона так сильно любила і поважала, був релігійним фанатиком. У чому полягає уся ця суєта навколо релігії? Безумовно, думала вона, релігію треба практикувати без думки про расу і колір, з усіма тими обрядами, які здійснюються в мечетях, церквах і синагогах. У цих спільнотах поклонялися Богу, і люди тягнулися до нього і знаходили мир у душах. Сельва пригадала радість Рамадану вдома: захоплення від приготування вечірніх страв перед тим, як перервати піст; особливі переживання, як би не пропустити молитви; умиротворення старших членів родини у білих мусульманських хустках перед молитвою; аура таємничості навколо
