онуків-мусульман.
Зрештою Сельва мусила піти на компроміс:
– Добре, якщо так мусить бути. Я точно не вийду заміж ні за кого більше. Ні за кого з друзів Маджита в міністерстві, ані за сина якогось паші. Це буде або Рафаель, або ніхто.
Рафо, здавалося, примирився зі своєю долею. Він більше був стурбований тими проблемами, з якими вони могли зіткнутися разом, ніж сама Сельва. Яка буде реакція його друзів і сім’ї? Як він забезпечить цю дівчину, яка звикла до всього найкращого? Це відповідальність, яку він повинен буде взяти на свої плечі.
Сельва писала Рафо, коли була в Анкарі, в сестри, – не любовні листи, а листи друга. Перебуваючи там, вона скористалася можливістю поспостерігати за людьми, що її оточували. У людей із кола її сестри здебільшого були вдалі шлюби. Із цього досвіду вона виснувала, що коли люди вибирають для одруження партнерів зі схожим походженням, у них більше шансів, що стосунки триватимуть після того, як згасне початкова пристрасть. Особливо після народження дітей.
Повернувшись у Стамбул, Сельва усвідомила, що ніхто з молодих чоловіків, яким вона була представлена, її не зацікавив. Вона нічого не відчувала до жодного з молодих дипломатів, яких зустріла завдяки шваґру. Ні, вона не була впертою, просто не мала нічого спільного з тими молодими людьми. На її думку, вони цікавилися лише собою, і за наказом своїх матерів шукали підхожу багату дебютантку для одруження. Жоден із них не змусив її всміхнутися, не кажучи вже про те, щоб радісно і безцільно блукати з нею вулицями. Вони тільки прагнули потанцювати з нею в «Анкара Палас» після прийому. Обхопивши руками її талію, вони кружляли у вальсі у рипучих туфлях із лакованої шкіри. Дехто намагався її поцілувати, просто торкнувшись її губ, а вона нічого не відчувала. Їй було нудно. Повернувшись у будинок Сабіхи, вона лежала у ліжку в кімнаті своєї юної племінниці й розглядала тіні, які відкидали на стелю вуличні ліхтарі.
У неї було лише одне життя. Вони сподівалися, що вона його змарнує? Батько поводився цілком усупереч своїй природі і, роблячи це, отруював її життя. Вона не зможе вийти заміж, чи бути щасливою, чи пізнати любов дитини. Одним словом, не зможе прожити власне життя. Чому? Тому що Фазіль Решат-паша так сказав! Бо що подумають їхні родичі, друзі та сусіди? Хіба те, що думають люди, важливіше, ніж її щастя? Ні! З цими думками вона вирішила написати Рафо і запитати, чи він іще хоче її.
Рафо, безумовно, хотів її, але водночас він не бажав зруйнувати її життя. Він боявся, що неспроможний запропонувати їй життя, до якого вона звикла. Оскільки його власна сім’я теж зречеться його, вони змушені будуть жити на те, що він зможе заробити. Чи була Сельва готова до цього? Він переконував її зачекати і добре обдумати своє рішення. Рафо не хотів, щоб пізніше вона розкаялася.
Сельва обдумала це все, коли її відіслали пожити у дядька на Кіпрі, й вирішила, що хоче ризикнути. Вона прагнула зустрітися із проблемами, які чекали попереду, жити в чужій країні, далеко від своєї
