хозарам, він зі своїми ордами покинув терени сучасної України й подався на Дунай. Тут, підпорядкувавши собі місцеве слов’янське населення, заклав основи Болгарської держави. Протягом століття її верхівка зазнала слов’янізації. А 865 р. болгарський очільник хан Борис (?–907) став християнином. Через певний час після цього в Болгарії утвердилася в богослужінні старослов’янська мова.
Терени цієї християнської Болгарії охоплювали значну частину земель, що прилягали до нижнього Подунав’я. У період її розквіту вони охоплювали й землі сучасної південно-західної України – Одеську область. Показово, що й нині в цьому регіоні живе певна кількість болгар. Словом, тут «болгарська традиція» виявилася достатньо живучою.
Ще одним булгарським середньовічним утворенням стала Волзька Булгарія. Вона виникла в результаті ослаблення Хозарського каганату. Булгарські племена, що входили до цієї держави, наприкінці VIII ст. перекочували на Волгу, де з часом почали вести осілий спосіб життя. 922 р. правитель волзьких булгар Альмас (?–925) прийняв іслам. А хозарська верхівка сповідувала юдаїзм. Тим самим Волзька Булгарія унезалежнилася від Хозарського каганату. Ця держава проіснувала значний час – аж до татарської навали наприкінці 30-х років ХІІІ ст. Вона мала певний стосунок і до історії русів-українців.
Ще одна частина булгарських племен залишилася у Передкавказзі й причорноморських степах. З часом вони зайняли Кримський півострів, а також просунулися в бік степу й лісостепу Придніпров’я. Цей етнос був відомий як «чорні болгари».
Власне кажучи, більшість тогочасних держав були патронімічними. Оскільки хан Кубрат розподілив частини своєї держави між синами, то закономірним стало її розпад.
Більш стійким кочовим державним утворенням у степах сучасної України став Хозарський каганат. Щодо етнічного й суспільно-політичного характеру цієї держави, то тут немає однозначності.
Уважається, що Хозарія виникла в середині VII ст., виділившись із західної частини Тюркського каганату. На її чолі стали кагани з династії Ашинів. Ця держава контролювала землі Північного Кавказу й Передкавказзя, Нижнього й Середнього Поволжя, сучасного північно-західного Казахстану, Приазов’я, північну частину Криму, а також степи й лісостеп Східної Європи й Дніпра. Спочатку центр каганату розташовувався на території північної частини сучасного Дагестану, але пізніше перемістився в пониззя Волги.
Поширеною є думка, що хозари були кочівниками й розмовляли однією з тюркських мов. Щоправда, Хозарський каганат, як середньовічна імперія, був поліетнічним, а його мешканці займалися не лише скотарством, а й землеробством. До складу каганату входили слов’янські племена – далекі предки сучасних українців. Велику роль у економіці держави відігравала транзитна торгівля.
Через терени Хозарії проходили важливі торгові шляхи: водні (Волгою та Дніпром), а також великий сухопутний «шовковий» шлях із Китаю до Європи. Цією транзитною торгівлею переважно займалися євреї. Для них Хозарських
