Він стрибнув на Шпіца з люттю, що здивувала їх обох, особ ливо Шпіца, бо все спілкування з Баком навчило його, що суперник є надзвичайно боязким собакою, якому вдається не поступатися лише завдяки значним вазі й величині.
Франсуа теж здивувався, коли вони викотилися клубком зі зруйнованого кубла, і зрозумів, у чому проблема.
– А-а-а! – закричав він Бакові. – Дай йому як слід, чорт забирай! Дай йому, злодюзі паршивому!
Шпіц так само жадав бійки. Він розлючено гавкав і кружляв туди-сюди, шукаючи нагоди стрибнути. Бак був так само напружений та не менш обережний, і теж колував, шукаючи переваги. Але потім сталася несподіванка, що відсунула їхню боротьбу за владу далеко в майбутнє, на багато миль важкої дороги.
Лайка від Перро, гучний удар кийка об кістки та пронизливе скавучання від болю сповістили про настання стовпотворіння. Табір раптом наповнився пухнастими істотами; це були голодні хаскі з якогось індіанського селища, десь близько сотні, які почули запах табору. Вони пролізли, поки билися Бак зі Шпіцем, а коли двоє чоловіків кинулися між ними з кийками, почали огризатися й відбиватися. Запах їжі змусив їх збожеволіти. Перро помітив, як один із псів запхав голову до ящика з харчами. Його кийок важко ударив по худих ребрах і ящик перекинувся на землю. Два десятки зголоднілих звірюк одразу ж почали битися за хліб та бекон. Вони не звертали уваги на удари кийків. Гавкали та вили під їхнім градом, але все одно шалено билися, доки не зжерли все до останньої крихти.
Тим часом приголомшені їздові собаки вискочили з кубел лише для того, щоб зустріти атаку лютих непроханих гостей. Бак іще ніколи не бачив таких собак. Здавалося, що кістки ось-ось вилізуть у них з-під шкури. Це були самі скелети, вбрані у брудні шкури, з палаючими очима і заслиненими іклами. Але божевілля від голоду зробило їх страшними, непереборними. Їм неможливо було опиратися. Перша ж їхня атака відтіснила їздових собак до скелі. Бака оточили троє хаскі й за мить погризли йому голову і плечі. Шум стояв жахливий. Біллі як завжди скиглив. Дейв та Сол-лекс хоробро билися пліч-о-пліч, кроплячи сніг кров’ю, що текла з безлічі ран. Джо кусався, наче демон. Одного разу його зуби вчепились у передню лапу хаскі, з хрускотом розгризши кістку. Пайк, симулянт, стрибнув на скалічену тварину і зламав їй шию, зблиснувши зубами та зробивши ривок. Бак схопив за горло противника, який уже був у піні; зуби пробили яремну вену, і на собаку бризнула кров. Її теплий смак збудив у ньому ще більшу лють. Він кинувся на іншого ворога й одночасно відчув, як чиїсь зуби вчепились у його власну горлянку. Це був Шпіц, який підступно напав збоку.
Очистивши свою частину табору, Перро та Франсуа кинулися рятувати їздових собак. Дика хвиля зголоднілих хаскі відступила, і Бак скинув зі себе противника. Але це тривало лише мить. Чоловіки змушені були бігти назад і рятувати харчі, за якими повернулися хаскі й атакували собак з упряжки. Біллі перелякався до смерті, прорвався крізь вороже кільце і втік кригою. Пайк і Даб узяли з нього приклад, а за ними й решта команди.
