краще б вона тоді не загадувала такого бажання.
Одного разу, коли вона стояла біля гераней під вікном пана Бінсвангера й зрізала ножицями зі стебел зів’ялі квіти, несподівано почула з боку подвір’я, що за двома будинками, голос свого хлопчика. Вона заглянула за ріг будинку й побачила, як він, красивий і гордовитий, стоїть, притулившись спиною до стіни, а перед ним стоїть дівчинка, на зріст вища від нього й благально дивиться на нього й промовляє:
– Будь ласочка, поцілуй мене!
– Не хочу, – відказав Август і засунув руки в кишені.
– Ну, будь ласочка, – повторила вона, – я тобі теж дам щось гарне.
– А що саме? – поцікавився хлопчик.
– Я маю два яблука, – промовила вона нерішуче.
Але він відвернувся і скривив обличчя.
– Я не люблю яблук, – проказав він зневажливо й хотів тікати.
Але дівчинка схопила його за руку й догідливо промовила:
– Чуєш, я маю гарну каблучку.
– Ану, покажи! – велів Август.
Вона показала йому каблучку, він прискіпливо оглянув її, затим зняв з її пальця й надів на свій, подивився на світло й зостався задоволений.
– Ну, гаразд, один раз я тебе поцілую, – промовив він мимохідь і недбало поцілував дівчинку в губи.
– А тепер підемо пограємося разом, – довірливо сказала вона і взяла його за руку.
Але він відштовхнув її і сердито вигукнув:
– Дай мені врешті-решт спокій. У мене і без тебе багато друзів, з якими я можу гратися.
Заплакавши, дівчинка пішла, а він скривив обличчя, що виражало нудьгу й роздратування, затим покрутив каблучку на пальці, роздивився її і, насвистуючи, повільно пішов геть.
Матір його стояла із садовими ножицями в руці, налякана жорстокістю й пихатістю, з якою її син приймав любов іншої людини. Вона забула про квіти і стояла, хитаючи головою, і повторювала про себе: «Який же він злий. Який же він безсердечний».
Однак невдовзі, коли Август повернувся додому і вона закликала його до відповіді, він, сміючись, подивився на неї своїми голубими очима без найменшого відчуття провини, а тоді заспівав і почав підлещуватися до неї, і був він такий утішний, такий милий і лагідний, що вона розсміялася й вирішила, що в дитячих справах не слід до всього ставитися занадто серйозно.
Тепер уже не всі прокази сходили хлопчику з рук. Хрещений батько Бінсвангер був єдиною людиною, до кого він ставився з повагою, і коли Август приходив увечері до нього в кімнату, старий промовляв: «Сьогодні вогню в каміні не буде і музики теж, янголятам сумно від того, що ти так нечемно поводився». Тоді Август мовчки йшов додому, падав на ліжко і плакав, а потім кілька днів намагався з усіх сил бути чемним і люб’язним.
Проте вогонь у каміні горів дедалі рідше й рідше, і підкупити хрещеного
