із ордоюЛяхам втерли маку.
А вночі терза жовнірів
Незвичайний клопіт
Шляхті гріють хлопи шкіру —
У вогні всі копи.
Розгулявсь жених із ранку
Із Карач-мурзою —
Не одна ревла шляхтянка,
Ставши враз вдовою.
Хто тіка за річку бистру —
Хлоп тут недалечко:
Ось за ваші, ляхи, здирства!..
Ось за Берестечко!..
Залишився й Калиновський
Під Батіг-горою…
Двадцять тисяч – військо польське
Вкрилося травою
Все готове вже у Яссах,
Жениха жде Домна:
Хай бояри лиш, будь ласка
Будуть … за кордоном…
Сміхоград
В місті славнім Сміхограді
Всім живеться, як в раю.
Чистоті, порядку раді,
Славлять долю всі свою.
Та в житті бува нерідко:
Не цінуєш те що є.
Тож не знаєш, як і звідки
Раптом горе пристає…
На одній із людних вулиць
Папірця хтось із курців
Не докинув раз до урни,
Просто, він не долетів.
А хлопчак обгортку «жвачки»
В урну кинув – переліт!
Не нагнувсь над сміттям рачки,
Вже й школяр, вже ж десять літ…
Через тиждень зникла урна —
Вся сховалась під сміттям.
Наче й люди всі культурні:
Чи дорослий, чи дитя.
З кожним днем все більша купа —
Мов на дріжджах все росте.
Сміхоградці, ви ж не глупі!
Чом тривоги не б’єте?!
Схаменулись дуже пізно,
Бо над містом вже гора,
Це не сміття – сила грізна,
З нею битись вже пора.
Стало темно враз, як в ямі,
Вітер гору ту зірвав
Й місто все страшним цунамі —
Шаром сміття поховав.
З того часу місто зникло,
Славне місто Сміхоград.
А це місце люди звикли
Звати просто: «Сміттєград».
На зборах
У одній країні, там де річка й гори,
Всі зійшлися звірі на великі збори.
Котрий день і нічку не здолать проблеми:
«Як ми через річку міст новий зведемо?!»
«Ось за нашим планом» – Заєць Косий каже:
«Міст легкий із планок через річку ляже!..»
«Ні, хоча це й просто,» – слон почухав вухо:
«Та для цього мосту треба нам колоди.»
Тут осел щосили: «Щоб іти нам далі
Ми ще не рішили головні деталі!..
Що нам за основу взяти краще з толком:
Впоперек будова, чи уздовж потоку?!»
Дехто, може, й знає дивну цю общину —
Мосту там немає, кажуть, і понині.
Це не наша вина
Це не наша вина, це – біда,
Що мужчина тепер м’якотілий.
Що на шию дружині сіда,
Не знаходячи справжнього діла.
А жінки наші йдуть у світи,
Доглядати дітей чужих, неміч.
А
