і погодився тільки після того, як Сагайдачний від імені Війська Запорізького гарантував йому захист. 6 жовтня 1621 року в братській Богоявленській церкві патріарх посвятив межигірського ігумена Ісаю Копинського в сан перемишльського єпископа, а через декілька днів – ігумена Київо-Михайлівського монастиря Іова Борецького в сан Київського митрополита, Мелетія Смотрицького в сан Полоцького архієпископа, а також призначив п'ять єпископів до Полоцька, Володимира-Волинського, Луцька, Перемишля і Холма. Таким чином, завдяки політиці Петра Сагайдачного і духівництва в Україні була відроджена православна ієрархія.
Польський уряд опинився в подвійному положенні. З одного боку, подібні кроки православних йшли врозріз з його політикою примушення до уніатства і були прямим порушенням законів Речі Посполитої. У тому самому 1620 року Сигізмунд III видав указ про арешт архієпископів Борецького і Смотрицького як «турецьких шпигунів». Проте з другого боку, власті дуже розраховували на козацтво як на могутню військову силу і в той момент сваритися з ним не бажали. Саме тому укази про арешт православних ієрархів носили швидше декларативний характер і до реального їх втілення справа не дійшла. Надалі кілька разів робилися спроби знайти релігійний компроміс, на 1629 рік було навіть заплановано проведення погоджувального православно-уніатського з'їзду, на якому повинні були бути вирішені спірні питання. Проте цього разу польська влада, розуміючи, що подібний з'їзд буде не в її інтересах, зробила все, щоб цей з'їзд не відбувся.
Хотинська битва
Хотинська битва не тільки для української, але і для світової історії стала прикладом бою, де як союзники брали участь дві сторони, які прийнято вважати антагоністами – поляки і запорожці. Насправді таких сумісних боїв козаків і поляків було немало. І зокрема, за часів гетьмана Петра Сагайдачного – фігури для української історії більш ніж значної.
Він став гетьманом у 1606 році. У всій достатньо бурхливій діяльності Петра Сагайдачного чітко є видимими три основні доктрини – війна з турками і татарами, шлях компромісів з Польщею, боротьба за збереження і розвиток українського православ'я.
У виконання першої доктрини Сагайдачний не раз очолював спустошливі набіги на турецькі і татарські міста. Тут і взяття Варни, і походи на Константинополь, і взяття Кафи (Феодосії). Польща дивилася на подібні дії гетьмана крізь пальці. Для того і потрібні були вільні військові поселенці на межах держави, щоб боротися з південними сусідами.
Так само переконано, як воював проти Порти, Сагайдачний шукав мирного вирішення будь-яких проблем з польським королем. Полякам вдавалося добиватися від гетьмана таких зобов'язань, які приводили до справжніх бунтів у Запоріжжі. Так, Сагайдачний погоджувався на зменшення реєстрового, а тим більше – Запорізького козацтва. Проте такі угоди жодного разу не були виконані. Кожного разу Польща починала військові дії проти когось з сусідів, і козацьке
