на Макса, коли той нарешті прибіг до нього на поміч.
– Ти нічого собі не пошкодив, Петику? – не звертаючи уваги на справедливе обурення напарника, запитав стурбовано Макс.
– Пошкодив, і навіть дуже! – продовжував обурюватись Петик. – Подивися на мене, і сам побачиш!
І справді, він виглядав зараз не кращим чином. Обірвана кишеня, подряпане обличчя, весь у пилюці, а на лобі кровоточили рани від залізного дзьоба навіженого дятла.
– Наступного разу сам полізеш на дерево, – не міг заспокоїтись Петик.
– Не ображайся, друже. Наступного разу вже не буде. Бачиш, як знову допомогло нам твоє чудодійне насіння? – Макс кивнув на кущі. – До речі, у тебе не залишилось його хоч трошки? Дай і мені полузати. Тепер я вірю, що це справді дуже корисне заняття.
– Ти, мабуть, глузуєш? – почав обтрушуватись від пилюки Петик. – Мені зараз зовсім не до жартів…
– Ні, не глузую. Ти молодець, Петику. – Макс смачно плямкав губами, лузаючи насіння. – Я ще раз упевнився, що без твоєї допомоги не зумів би провести жодної успішної операції. Ти помітив, що нам в останній час таланить? Я думаю, що після сьогоднішнього програшу Перевертень не скоро прийде до тями. Жаль, що разом із ними не було Дага.
– А чому ти такий упевнений? – Петик глянув на кущі. – Може, він якраз був із ними.
– Ні, Даг не такий дурень, щоб роз’їжджати в машині разом із Перевертнем. Для Дага ми повинні придумати щось більш хитре…
– Тільки цього разу без моєї участі. Добре?…
– Що ти, що ти, Петику. Без тебе в мене нічого не вийде.
Тим часом крик у проваллі затих.
І у ту ж мить звідти почулися вибухи. Мабуть, то вибухали бензобаки ушкоджених автомобілів.
Комiсар Бур проявляє рiшучiсть
– Ха-ха-ха-ха… – зареготав комісар Бур. Він сидів у кабінеті в зручному кріслі, розмовляючи по телефону зі своїм учителем – старим сищиком Загом. – Невже Перевертень знову купився на нехитру приманку Макса? Ха-ха-ха… – ще раз розсміявся Бур. – Добре, добре, я поверну, звичайно, йому ліцензію, – продовжував він, киваючи головою. – Я згоден із вами. Макс непоганий хлопець, і я навіть люблю його, але погодьтеся, він інколи таке встругне, що в ніякі ворота не лізе. Старший інспектор досі сердиться на мене через останню витівку Макса в готелі… Домовились, будьте здорові.
Бур поклав трубку на місце, смачно позіхнув, і тут знову різко задзвонив телефон.
– Слухаю… Де? Коли?… Негайно виїжджаю!..
Гучна сирена автомобіля, у якому їхав комісар Бур, розрізала тишу приміської зони річного вокзалу. Перед зачиненими дверима вокзалу стояла юрба зівак і бігали заклопотані поліцейські.
– Що тут трапилось? – вийшовши з автомобіля, звернувся Бур до одного з правоохоронців.
Поліцейський віддав честь комісару і невиразно щось пробелькотів. Зрештою, Бур залишив його й швидко направився до вхідних дверей вокзального приміщення.
