иких людей, яке здобув внаслідок тривалого спостереження за сучасними справами й безперервного вивчення древніх. Я ретельно обміркував і переглянув свої роздуми, зібрав їх у невелику книжку, яку й надсилаю Вашій Світлості.
Хоч я й не вважаю мою працю вартою Вашої уваги, [однак] сподіваюся, що через свою доброту Ви не зневажите її, адже це найдорогоцінніше з мого боку піднесення дозволить Вам протягом невеликого часу засвоїти те, що я обмірковував протягом довгих років поміж негараздів і небезпек. Я вилучив зі свого твору риторичні хитросплетіння, гучні й промовисті слова, будь-які інші зовнішні приманки й прикраси, якими багато хто споряджає й вдосконалює свої писання, бо я хотів, щоб він приваблював до себе лише різнобічністю поглядів і важливістю предмету та й годі. Не варто вважати самовпевненістю потуги людини з низького й навіть нікчемного стану судити й встановлювати правила поведінки для володарів. Художники, які змальовують місцевість, стоять на рівнині внизу заради того, щоб роздивитися характер гір і височин, а щоб огледіти низини, піднімаються в гори. Точнісінько так само, щоб осягнути характер народу, треба бути володарем, а розгледіти натуру володаря може тільки людина з народу.
Отже, нехай Ваша Світлість поставиться до цього невеличкого подарунка з тим самим почуттям що й я; коли ви уважно прочитаєте цей твір, то переконаєтеся, що я маю палке бажання, щоб Ваша Світлість досягла тієї величі, яку обіцяла Вам фортуна і Ваші високі чесноти. І якщо з висоти свого становища Ваша Світлість інколи погляне донизу, то побачить, як мало заслуговую я на ті важкі й безперервні удари долі, що б’ють по мені.
Розділ І. Якою буває одноосібна влада і в який спосіб її здобувають
Усі держави, всі уряди, які коли-небудь керували народами, поділяються на республіки й принципати. Останні бувають або спадковими, в яких тривалий час панувала династія їх володарів, або новітніми. Нові принципати можуть бути такими в цілому, як Мілан за Франческо Сфорца, або можуть бути приєднаними до спадкових володінь того володаря, який їх придбав, на зразок Неаполітанського королівства, що було завойоване іспанським королем. Ці новопридбані території або вже привчені підкорятися одноосібному правителеві, або дотепер були вільними; приєднують їх або силою власної зброї, або з чужою допомогою, або так складеться доля, або завдяки своїй доблесті.
Розділ ІІ. Про спадкові принципати
Я залишу осторонь роздуми про республіки, тому що багато працював над цим питанням в іншому місці. Звернуся лише до принципатів і, за вищенаведеним планом, розгляну, яким чином можна підтримувати й зберігати одноосібну владу.
Перш за все скажу, що спадкові володіння, звичні до володарів, які походять з одного роду, втримати набагато легше за нові, бо досить буде не порушувати звичаїв своїх попередників і дотримуватися ходу подій. Володар, який має середні здібності у цьому випадку завжди збереже свій трон, якщо тільки він не позбувся його через втручання якоїсь надзвичайної й непереможної сили, але й після цього він зможе повернути собі владу, щойно загарбника спіткають найменші труднощі.
У нас в Італії, для прикладу, герцог Феррарський спромігся протистояти намаганням венеціанців у 84 році, а також папи Юлія у 10-му лише завдяки тому, що його родина давно вкорінилася у своїх володіннях. Давній володар має менше причин і менше підстав, щоб кривдити, тому його більше поважають, і якщо він не має помітного ґанджу, що викличе ненависть, то цілком може розраховувати на зрозумілу симпатію від своїх підданих. У давнині й тяглості володарювання губляться всі побажання й задуми оновлень, адже один заколот завжди лишає зачіпку до скоєння другого.
Розділ ІІІ. Про змішані принципати
Навпаки – на нового володаря очікують труднощі. Перш за все, якщо він приєднав нові володіння до старих і через це утворив певне об’єднання, на нього очікує перша неприємність, властива усім новим державам: люди охоче змінюють правителів маючи надію на покращення, а тому часто повстають проти них, та згодом переконуються на власному досвіді, що вони потрапили в облуду й стало ще гірше. А це можна зрозуміти з другої природної й звичайної потреби, що примушує нового володаря утискувати своїх підданих збройною рукою й іншими засобами, як це роблять завойовники, внаслідок чого твоїми ворогами стають не лише противники твого воцаріння, але і з його прихильниками тобі не вдається зберегти товариські стосунки, бо не можеш ані виправдати їх сподівання, ані застосувати проти них сильні ліки, маючи перед ними зобов’язання. Адже для вторгнення до чужої країни володар, який навіть має сильне військо, повинен забезпечити собі сприяння її мешканців. Ось чому Людовік ХІІ Французький легко захопив Мілан і зразу ж позбувся його, для чого на перший раз вистачило власних сил Лодовіко. Ті самі містяни, що відчинили ворота перед королем, розчарувалися у своїх сподіваннях щодо майбутніх благ, на які вони розраховували, та не змогли зносити незручностей нового правління.
Правда й у тому, що захоплені вдруге бунтівні області важче втратити, бо під приводом
