як зникала їжа. Кожен шматок, що з'їдається, він проводжав поглядом, повним глибокого жалю. Його переслідував страх, що запаси провізії вичерпаються. Він був при здоровому глузді, але під час їжі ненавидів цих людей і постійно розпитував кухаря, юнгу, капітана про запаси провізії. Вони його заспокоювали незліченну кількість разів. Але він не вірив і підглядав у комору, щоб упевнитися на власні очі.
Помітили, що людина ця повніє. Він ставав товщім щодня. Вчені качали головами і будували теорії. Вони обмежили його порції за столом, але, незважаючи на це, він все одно товстішав – немов розпухав під своїм одягом.
Матроси сміялися. Вони знали, в чому тут справа. І коли вчені стали за ним стежити, вони теж дізналися. Вони побачили, як він крадеться після сніданку і, подібно жебраку, з простягнутою рукою, просить матроса. Матрос сміється і дає йому шматок морського сухаря. Той жадібно його хапає, милується ним, як скупець золотом, і ховає за пазуху. Те ж він робив і з подачками інших матросів.
Вчені не показали виду. Вони залишили його в спокої, але непомітно оглянули його ліжко. Воно була кругом обкладене сухарями, і в матраці виявилися сухарі, кожен куточок і щілина були забиті крихтами. І однак він був при здоровому глузді. Він тільки вживав заходів проти можливого голодування. Він повинен одужати від цієї нав'язливої ідеї, говорили вчені. І справді, він одужав, раніше навіть, ніж якір «Бедфорда» загримів у бухті Сан-Франциско.
Едгар Алан По
Золотий жук
What ho! What ho! This fellow is dancing mad! He hath been bitten by the Tarantula. All in the wrong
(Гей-гей! Той xлоп стрибає як скажений! Його, мабуть, тарантул укусив).
Багато літ тому я мав за близького приятеля такого м-ра Вільяма Леґрана. Він був з старої гугенотської фамілії і колись був багатий, але низка нещасть його розорила. Щоб уникнути зневаги, неминучої після краху, він покинув Нью-Орлеан – місто своїх предків – і оселився на Сюллівановім острові в Південній Кароліні.
Цей острів має дуже особливий вигляд. Там мало чого є, окроме морського піску; а завдовжки він має щось із три милі. Він ніде не має більше, як чверть милі завширшки. Він відділюється від суходолу ледве помітною річкою, що вимила собі путь у гущавині очеретів і намулу, де гніздилося безліч болотної птиці. Рослинність там, як і можна заранше вгадати, скудотна, принаймні низкоросла. Високих дерев зовсім немає. Коло західнього краю, де стоїть форт Мавлтрі і де втікачі від чарлстонської куряви й лихоманки наймають улітку злиденні дерев’яні дачі, росте колюча карликова пальма; та ввесь острів, за виїмком оцього західнього краю і твердої білої смуги при березі моря, вкритий рясною гущавиною пахущого мірту, що його так цінують в Англії садівники. Той кущ тут буває в п’ятнадцять і двадцять футів заввишки; він утворює майже неминучий підлісок, і від його аромату важніє навколо повітря.
У самім серці цього чагарнику,
