напівпрозорими стінами КАТЕРИНУ, наче хочуть захистити її від горя.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Один з технологічних процесів толоки нагадує створення пташиної клітки. Символ використано за прямим призначенням для перетворення підтексту (клітка для птаха) на візуальне рішення (клітка для Катерини).
ГОЛОС ГОЛОТИ
Один Семен Босий…
Другий Іван Голий…
ГОЛОС ГОЛОДАНЯ
Третій славний вдовиченко
Іван Ярошенко…
Крізь порожнє вікно видно: чорна, наче власна тінь, як скам’яніла КАТЕРИНА на колінах посеред ХАТИ, так і досі не ворушиться.
ГОЛОС ГОЛОТИ
«З’їздили ми Польщу
І всю Україну,
А не бачили такої,
Як се Катерина».
Зима. Ніч. Крізь віконне скло, вкрите морозним візерунком – Катерина. З вуст КАТЕРИНИ у бік ікони летить морозна хмарка дихання. Підводиться КАТЕРИНА з колін у своїй ХАТІ. У ХАТІ порожньо, на столі свічка, горщик та три ложки – дві великі й одна дитяча.
ГОЛОС ГОЛОДАНЯ
Один каже: «Брате,
якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцій Катерині
За одну годину».
КАТЕРИНА виходить з ХАТИ зі свічкою, наче шукає когось у темряві. Свічка просвічує наскрізь її пальці… КАТЕРИНА ховає свічку від вітру усередині іграшкової ХАТИНКИ.
ГОЛОС ГОЛОТИ
Другий каже: «Друже…
Якби я був дужий,
То оддав би я всю силу
За одну годину
Оцій Катерині».
Залишаючи слід сніговою пустелею, КАТЕРИНА з ХАТИнкою в руках і з драбиною на плечах підіймається горбочком у світлі Місяця. Місяць вихоплює з темряви дубок-підліток, на верхівці горбочка.
КАТЕРИНА влаштовує іграшкову ХАТКУ на роз- доріжжі двох гілок, до яких може дотягнутися з останньої сходинки драбини. Ллється світло з віконець іграшкової ХАТИНКИ на сухе дубове листя. Обхопивши руками стовбур, КАТЕРИНА вдивляється в темряву – чи не повертається ВАСИЛЬ з ГАНУСЕЮ?..
Іграшкова ХАТКА також дивиться двома своїми віконцями, не склепає очей.
Крізь дубові гілки, скрізь дубове листя летять зірки космічного простору.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Космічний простір, крізь який летить Земля, гортаючи роки – своєрідний календар фільму «Толока».
ГОЛОС ГОЛОДАНЯ
Третій каже: «Діти,
Нема того в світі,
Чого б мені не зробити
Для цієї Катерини
За одну годину».
Поле. Зима. На держаку коси побільшало «прикрас»: крім скривавленого коміра – глиняний дзвоник. Дорогу вказує коса. Невтомимою риссю суне зимовим степом погоня – КАЙСАК-БАБАЙ. Сідає сонце, слід погоні перекреслює степ.
ГОЛОС ГОЛОТИ
Катерина задумалась
І третьому каже:
«Єсть у мене брат єдиний
У неволі вражій!
У Криму десь пропадає;
Хто
