його достане,То той мені, Запорожці,
Дружиною стане».
Разом повставали,
Коней посідлали,
Поїхали визволяти
Катриного брата…
ВАСИЛЬ, озброєний сокирою, бачить доньку, підповзає ближче.
ГОЛОДАНЬ
Один утопився у Дніпровім гирлі…
Дерев’яний козак не хоче тонути, дерев’яні татари ріжуть його ятаганами.
Справжні живі татари навісніють перед вертепом. А ще більше татари радіють, побачивши, як другого козака…
ГОЛОТА
Другого в Козлові на кіл посадили.
Але радіють вони недовго, бо з’являється третій козак. Він рубає дерев’яних ворогів і рятує Катриного брата.
ГОЛОДАНЬ
Третій, Іван Ярошенко,
Славний Вдовиченко,
З лютої неволі, із Бахчисараю
Брата визволяє…
На цьому слові вистава знову припиняється – крапку ставить татарська стріла.
Слідом – навперейми одна за одною ще з десяток. Букет стріл прикрашає стіни іграшкового театру. Іграшкові козаки припнуті стрілами до декорацій.
У віконцях верхнього поверху видно ГОЛОТУ і ГОЛОДАНЯ.
Вони прив’язані до свого вертепу й тепер їх, одного за одним, у чергу лупцює батогом татарин.
ГАНУСЯ залишається без нагляду. Вона повзе в темряву. ВАСИЛЬ підкрадається ближче до доньки…
Татарин помічає ВАСИЛЯ в траві й посилає в його бік стрілу з лука. Стріла прошиває плече ВАСИЛЯ, але йому не до того – над його головою летять копита, свистить ятаган. Татари гарцюють верхи, шукають ВАСИЛЯ в траві, перегукуються, розгортають облогу, наче полюють на звіря.
Оточивши ВАСИЛЯ, який ховається в очереті, татари підпалюють очерет. ВАСИЛЬ задихається. Стіна вогню обпікає його з усіх боків. ВАСИЛЬ кидається в чорну воду, пірнає. Крізь воду бачить: за стіною очерету – татарський воїн з луком цілить… у бульбашки, що тягнуться з глибини.
Татарська стріла летить у воду.
Ранок. ВАСИЛЬ зустрічає світанок, закам’янівши посеред чорного степу, яким блукає в пошуках свого вершника посідланий кінь. ВАСИЛЬ поранений, скривавлений, обпалений, з сокирою, яку не випустив з рук. Із плеча над ключицею стирчить стріла. ВАСИЛЬ стоїть перед порожнім кратером гончарної печі… ВАСИЛЬ стоїть, нерухомий, посеред згарища… Немає КАТЕРИНИ, нема ГАНУСІ… Навколо – бита земля та попіл.
Там, де стояла ХАТА, вогонь ліниво облизує її рештки, наче ситий собака – кістку. Гончарний круг теж палає, уповільнюючи свої оберти. Останні оберти у вогняному вінці робить гончарний круг.
На вишні вціліла одна жива гілка з іграшковою ХАТИНКОЮ.
Раптом – голос домовичка. У руках КАТЕРИНИ дерев’яна іграшка. Не відгукається на її голос ГАНУСЯ.
ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ посеред згарища. Здалеку крізь важкий звук татарської кінноти, яка рушає далі в пошуках здобичі, чути голос ГАНУСІ…
ГАНУСЯ
Тато!
