із командирів виголошував в читальні доповіді на теми: «Дії УПА в більшовицькій дійсності», «Правдиве обличчя більшовизму» і т. п., або влаштовувалися академії з нагоди державного свята Самостійності й Соборності. Крім того, перебуваючи в селі, повстанці повинні були входити в контакт з населенням та в розмовах з людьми порушувати проблеми, що хвилювали і повстанців, і цивільних людей. Ними були розроблені спеціальні настанови, про що з ким розмовляти (селяни, робітники, шкільна молодь, інтелігенція). У розмовах з переселеними із Закерзоння пояснювали причини та вказували на винуватців їхнього виселення. Не забували повстанці і про родини полеглих. Їх відвідували, допомагали якщо не матеріально, то хоча б розраджували. Загалом у ставленні до цивільних людей повстанці відзначалися взірцевою та культурною поведінкою.
Кількість сотень УПА, що діяли в Бескиді, постійно змінювалась. Організовувалися нові загони. Так, на кінець вересня 1945 р. чотовий Хрін створив нову сотню з 300 стрільців. Ця сотня оперувала в повіті Сянок. У 1946 р. організовано ще одну сотню на чолі з Крилачем-Глухим. Цим тереном заопікувалися і дві сотні з Самбірщини. Всього на той час діяло 927 організованих у сотні стрільців УПА [4, c. 224].
Найбільше нападів на українські села та виступів УПА припадає на 1946 рік. Всього за цей рік нападів і облав було близько 105 тисяч.
Тоді почалися грабунки і напади польського війська на українські села, щоб таким чином примусити людей до виїзду. Люди переховувалися в лісах, забираючи із собою все, що могли взяти, на час перечікування цих нападів польського війська.
Навесні 1947 р. польський маршал Роля Жимєрські висилає на Лемківшину генерала Карла Свєрчевського. 27 березня Карл Свєрчевський загинув, потрапивши у засідку. Згідно з найновішими публікаціями, цей випадок був спровокований силами, зацікавленими у прискоренні акції знищення УПА та початку операції «Вісла». На початку квітня 1947 р. 10-титисячна армія розпочала наступ. Боїв сотні уникали. Сотня Хріна змушена була відійти на Словаччину. Польська акція зазнала невдачі. Уряду не вдалося знищити рух УПА-ОУН, і він пішов на співпрацю з СРСР та Чехословаччиною. Цей акт було підписано 12 травня 1947 р.
Отже, смерть генерала була тільки приводом для підтвердження депортації українців, проведення рішучої, агресивної, наклепницької пропаганди із закликом до явної помсти, до геноциду над українським населенням.
Остаточну ліквідацію УПА на Закерзонні та виселенську акцію окреслено назвою «Операція “Вісла”», яку очолив генерал Стефан Моссор.
До операції «Вісла» покликано п’ять дивізій піхоти (16 полків) і шосту дивізію корпусу внутрішньої безпеки, а також допоміжні сили – разом, за офіційними даними, – 17 440 чол. війська та 500 міліціонерів [8, c. 2]. Для порівняння: на терені повітів Сяноцького, Ліського та частини Перемишльського, де проживало 38 тис. українців і діяло вісім сотень УПА (800 вояків), – зосереджено щонайменше 20 тис. польського війська і кілька тисяч радянських та чехословацьких солдатів
