її так обмовляють. Бісова, та невже! Ви хоча б колись чули, панно Блайт, чия б корова мичала, а я б промовчала!
– Сьюзан… Сьюзан, – благально попросила Енн.
– Пробачте, пані лікарко, люба. Визнаю, я справді забула своє місце. Але на деякі речі просто не можна закривати очі.
Одразу після цього почувся стукіт у двері – дуже рідкісне явище для Інглсайду.
– Бачиш, Енні? – багатозначно зреагувала тітка Мері Марія. – Але думаю, поки ти закриватимеш очі на такі ситуації зі слугами, тут нічого не вдієш.
Гілберт встав і попрямував до бібліотеки, місця, де втомлений чоловік зможе знайти хоч дрібку спокою, а тітка Мері Марія, що на дух не переносила панну Корнелію, пішла собі до ліжка. Тож коли панна Корнелія завітала до них, то застала Енн на самоті, яка схилилася до дитячої колисочки. Панна Корнелія не почала, як зазвичай, вивантажувати свій кошик пліток. Натомість вона відклала вбік свою накидку, сіла обабіч Енн і взяла її руку.
– Енн, голубонько, що сталося? Я знаю напевне, щось трапилося. То ця весела стара душенька Мері Марія так катує Вас до смерті?
Енн спробувала усміхнутися.
– Ох, панно Корнелія… Я дурна, що приймаю все так близько до серця… але щось сьогодні такий день, коли мені здається, що я просто більше не можу її витримати. Вона… вона просто псує нам усім тут життя…
– Чому ви просто не скажете їй піти?
– Ми так не можемо, панно Корнелія. Принаймні я не можу, Гілберт цього теж не зробить. Він скаже, що не пробачить собі, якщо вижене свою кровну родину на вулицю.
– От холєра! – смачно висловилася панна Корнелія. – У неї купа грошей і власний дім. Ну і як він може виставити її на вулицю, сказавши, щоб вона пішла й жила в тому домі?
– Я знаю… але Гілберт… не думаю, що він цілком усе розуміє. Його так часто не буває вдома… і справді… усе це таке дріб’язкове… мені соромно.
– Я знаю, голубонько. Просто такі дріб’язки насправді жахливо величезні. Звичайно, чоловікові цього не зрозуміти. Я знаю одну жінку в Шарлоттауні, яка її дуже добре знає. Вона каже, що в Мері Марії Блайт в житті не було жодного друга. Вона каже, що прізвище її мало бути Блат[8]. А тобі, голубонько, просто потрібно набратися хоробрості й заявити, що ти цього більше не терпітимеш.
– У мене таке враження, наче то сон, у якому я намагаюся бігти, а виходить тільки дриґати ногами, – зажурено відповіла Енн. – Якби ж то тільки зараз… а це кожного дня. Тепер наші спільні сніданки, обіди та вечері перетворилися на якийсь жах. Гілберт каже, він більше не може розрізати смаженину за столом.
– Хоч це помітив, – хмикнула панна Корнелія.
– Ми тепер уже не можемо справді поговорити за столом, тому що вона точно з чимось не погодиться, хто б і що б не говорив. Вона постійно сварить дітей за їхню поведінку й завжди при всіх звертає увагу на їхні помилки. Ми звикли так гарно сидіти за столом… а тепер! Її обурює сміх… а Ви ж знаєте, як ми любимо посміятися. Хтось
Блат (
