p>Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
«Перепустка у Рай»
Усе почалося з голови. Вона гуділа так, ніби потяг метро мчав на шаленій швидкості у кожній її звивині. Від внутрішніх збурень і коливань мозку барабанні перетинки тріщали. Я не мала жодного наміру плакати, але з очей самі по собі лилися сльози.
Тіло взагалі стало некерованим – з ним коїлолося щось неймовірне. Ніс набряк і пропускав повітря тонкою цівочкою. Але що то було за повітря! Здавалось, замість кисню легені заповнюються синтетичною речовиною. Ситуацію не рятувала витяжна вентиляція, яка періодично вмикалася в палаті, бо джерелом запаху було моє власне тіло. Вірніше його реакція на безбарвну радіоактивну речовину без смаку і запаху. Спроба дихати ротом теж не допомагала. Язик став занадто великим. До того ж заважала слина.
«Звідки в мені скільки слини?!» – збуджений мозок намагався вперто контролювати реальність. Пекло! Всередині усе горіло, наче хтось пошкрябав тупим ножем, а потім налив бензину в нутрощі і підпалив. Рука потяглася за черговою порцією лимону, не дочекавшись поки нудота стане сильнішою за мене. З кутка палати на чергового пацієнта байдуже позирала відеокамера. Періодично вмикавася гучномовець і хтось з потойбіччя запитував як мої справи.
Перед вживанням радіоактивного йоду нас попередили про симптоми і наслідки. Я знала, що допомоги з зовні чекати марно і тому відповідала коротко: «так», або «ні». Все інше ж бо від лукавого. Спостерігач лишень встигав констатувати нові і нові метаболізми болю: свербіли зуби, кістки ломало і крутило, нирки і печінка сіпалися, а серце то вилітало з грудей, то глухо стогнало під ребрами. Самим нестерпним, мабуть, був піт. Густа і липка рідина потоками стікала на ліжко, намагаючись приклеїти мене, а жар змінювався дрижаками…
Слова церковних молитов полишили пам'ять. Підсвідомість підказувала що потрібно заощаджувати сили. І хоча раніше я не завжди дослухалася до неї, тепер ізольована від усього світу – перетворилася на суцільну увагу. Коли здавалося що я більше не витримаю, що це моя остання межа, добрий янгол забуття заслонив ширму очей і переніс мене у маленьку білу кімнату з чотирма дверима…
Я не знала що буває така тиша. Подумала що померла, але не злякалась. Було добре. Біль щез. Тіла теж не стало. Не знаю чим може думати маленький світлий згусток, але я думала. І споглядала себе зсередини, ніби між двох дзеркал одночасно. Відчуття повної присутності допомогло зосередитись на головному – потрібно знайти свої двері!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
