більші. Шкарпетки були зайвими, ковбаса зіпсована, а ось пиріжки сподобалися. Він неодноразово просив прощальну світлину з Плоньська та підписку на російський політичний журнал. Іноді запитував, хто з його знайомих одружився, і що сталося на виборах у Плоньську та на якому етапі там сіонізм?[192] У листі до Шмуеля Фукса Бен-Ґуріон запитав про людей із Плоньська, які поїхали до Нью-Йорка.[193] Якось-то він написав своєму маленькому племінникові: «Веніаміне, мій любий, чи є в тебе з ким грати?» Якщо він приїде до Палестини, пообіцяв Бен-Ґуріон, то візьме його поскакати на арабському коні та дасть потримати рушницю, щоб він міг бути єврейським героєм; він також пообіцяв солодощі: виноград і мигдаль, персики й апельсини: «Будеш єврейським бешкетником!» Він запропонував юній доньці брата вивчити іврит, щоб потім їй легше було стати вчителем в одному з мошав.[194] Приблизно за рік після переїзду він запропонував батькові переїхати до Палестини.
Ідея полягала у тім, що батько повинен привезти всю родину, придбати ділянку землі й стати фермером. «Цього разу я пишу суто практичного листа, це пропозиція поселення, колонізації, – писав Бен-Ґуріон 1907 року. – Через те, що суть питання практична, я намагатимуся писати стисло, сухо, комерційно». З великою впевненістю він описав майбутнє, яке чекало на його сім’ю. Усе було йому зрозуміло, з великими подробицями. Батько посадив би на своїй ділянці мигдалевий гай, який був би таких-то й таких-то розмірів, коштував би стільки-то; він розрахував витрати на його вирощування. Перші три роки були б збитки; на четвертому році витрати й доходи були б рівними, а на п’ятому році почав би надходити прибуток. Він обчислив суми до першого десяткового знаку і склав графік платежів. Бен-Ґуріон, здається, мав на увазі конкретний проєкт, розташований недалеко від міста Рамла. «Моя пропозиція – це не ілюзія», – пообіцяв він. У своїх листах Бен-Ґуріон виходив із того, що, коли приїде його сім’я, він теж стане фермером. Отже, чотири чи п’ять років мине, і всі вони будуть жити спокійним, приємним і щасливим життям, працюючи на землі своєї батьківщини. «Ризику збитків немає», – запевнив він, наполягаючи, щоб вони відповіли «негайно», бажано телеграфом.[195]
Таку самовпевненість щодо перевезення родини до Палестини, можливо, спричинило прагнення поставити себе на чолі й визначати власне майбутнє. Понад усе він просто хотів бути з ними. Це була нездійсненна мрія, яка свідчила про те, як мало Бен-Ґуріон розуміє свою сім’ю. Він очікував, що вони скористуються шляхом, який він проклав для них, але тоді ніхто з них не мав наміру раптово кидати своє життя у Плоньську задля фермерства. Авігдор Грюн розмірковував над цією ідеєю на дозвіллі, ставлячи сину все більше запитань. Це не був серйозний план дій, а швидше, результат труднощів пристосування і туги за домом самотнього хлопчика у далекій країні.
Шломо Цемах також страждав від самотності, особливо вечорами. Перед тим як Бен-Ґуріон переїхав до нього, він також
Листи Бен-Ґуріона до батька від 8 лютого та 23 травня 1907, наведені у Erez 1971, pp. 103, 107.
Лист Бен-Ґуріона до Фукса від 2 січня 1907 року, наведений у Erez 1971, p. 94.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 15 жовтня 1909 року, наведений у Erez 1971, p. 145.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 4 серпня 1907 року, наведений у Erez 1971, p. 109.
