Усі були вражені його палкою особистістю; вони вирішили встановити таємний військовий порядок, і називатися «Бар Гіора», ім’ям одного з ватажків єврейського повстання проти римлян 66–70-х років н. е. Бен-Цві запропонував девіз: «У крові та вогні Юдея впала; у крові та вогні Юдея встане». «У людей, які були на засіданні, склалося відчуття присутності під час акту Творіння», – писав Бен-Цві.[255] Ізраїль Шохат був призначений командиром. Бен-Ґуріона не запросили. Хоча він не був одним із прихильників Шохата, це його сильно засмутило. Нова організація повинна була перетворитися на військове крило його партії, але була створена за його спиною. Браха Хабас, напівофіційний біограф Бен-Ґуріона, запитав Шохата, чому Бен-Ґуріона було виключено. Це був 1952 рік; Бен-Ґуріон був прем’єр-міністром, а Шохат був старшим чиновником Міністерства поліції. Шохат висловився дуже обережно. «Зважаючи на його натуру та підхід до життя в Палестині, він мав бути одним із нас», – пояснив він, але вони вже знайшли у Бен-Цві свого духовного лідера, свого «соціалістичного рабина», який би казав їм, що дозволено і що заборонено. «Ми були зацікавлені мати додаткового духовного лідера», – пояснив він.[256] Іншими словами, Бен-Ґуріон не прийняв би керівництво Шохата і Бен-Цві. Та цьому могла бути й інша причина.
На початку 1904 року в Палестині з’явилася двадцятип’ятирічна жінка. Її звали Маня Вільбушевич, і вона несла на своїх юних плечах наслідки радикалізму та насильства. Вона була російською революціонеркою й убивцею, яка визнавала свою провину. Нав’язлива і суїцидальна, вона, здається, була трохи не сповна розуму.[257] У Палестині Маня познайомилася з Ізраїлем Шохатом, і незабаром після заснування «Бар Гіора» вони одружилися. Вона була на сім років старша за нього. Пізніше Бен-Ґуріон розповів про фундаментальну дискусію серед робітників своєї молодості. «Ми, члени Другої алії, зустрічалися й обговорювали між собою, чи був ідеологічно припустимим шлюб», – написав він. Це питання виникло, за його словами, тому що тоді вони не мали коштів належним чином ростити дітей і, зрештою, «якщо ми одружимось – народяться діти». Тоді у нього не було дівчини; у розмовах зі своїми друзями він був одним із противників шлюбу. Ідеальним сімейним укладом, у його розумінні, було угруповання з двох братів, які працюють, і сестри, яка б дбала про приготування їжі та прибирання. «І правда полягає у тому, що тоді небагато хто одружиться», – зауважив він. «Першим, хто одружився усупереч нашому становищу, був Ізраїль Шохат».[258] Шохат, отже, мав більше причин виключити Бен-Ґуріона зі свого кола довірених осіб. У спогадах Бен-Ґуріона, «Бар Гіора» згадується лише один раз і до того ж у дужках.[259] [260]
Поряд зі своєю політичною діяльністю, Бен-Ґуріон продовжував працювати в мошаві. Його листи до батька залишалися оптимістичними. Пройшли перші дощі, потім зимові опади, потім завершальні весняні зливи.
Небо
Dinur 1954, 1, p. 203ff.; Tzoref 1998, p. 15; Lev 1983, p. 135ff.
Habas 1952, p. 108.
Lazar 2012, p. 49ff.
Матеріали інтерв’ю Леві Іцхака Га-Єрушалмі з Бен-Ґуріоном 1972 року, BGA; Erez 1971, p. 77.
Пізніше у листі Маня Шохат писала прем’єр-міністру Бен-Ґуріону, вона сказала, що пам’ятає його як «хорошого хлопчика» (Reinharz et al. 2005, pp. 34, 579).
Ben-Gurion 1971a, p. 35.
