здається, найбільше вона постраждала внаслідок поганого управління, серед іншого і через високі зарплати, які отримувало її керівництво. Її ідеологічна прихильність до організації єврейської праці призвела до нехтування продуктивністю праці. Як секретар «Гістадруту» Бен-Ґуріон мав повну відповідальність за її дії; як прихильник деталей він добре розумів стан справ у «Солел Боне».[613]
Це була історія, що пов’язана не лише з економікою. Насамперед це була політична і, навіть більше, особиста драма. Директором «Солел Боне» був Давид Ремез, один із лідерів «Ахдут га-Авода». Конкуренти партії, особливо «Га-Поель га-Цаір», намагалися використати крах компанії як плацдарм для реорганізації всього «Гістадруту». Вони вимагали звільнення Ремеза, але справжньою метою в них був Бен-Ґуріон. Бен-Ґуріон майже беззастережно підтримував Ремеса, прагнучи захистити себе. У січні 1927 року його партія ухвалила резолюцію, в якій вимагала, щоб сіоністське керівництво протягом двох тижнів забезпечило не менше ніж три тисячі робочих місць; якщо ні – то «Гістадрут» відмовиться від відповідальності за працю, перестане надавати допомогу безробітним та віддасть наказ представникам сіоністської виконавчої влади піти у відставку. Тоді це мало призвести до боротьби робітників за свої права. «Ми схожі на мерця, що котиться згори, а під ним розверзається прірва», – порівнював він. Як і раніше, його колеги не поспішали вишикуватися у чергу, щоб підтримати його войовничу позицію. Рада «Гістадруту» відхилила його чергову пропозицію піти у відставку із сіоністської виконавчої влади.[614]
Чутки, які довгий час ходили Єрусалимом, незабаром підтвердились. Сіоністська виконавча влада уклала договори на будівництво трьох великих громадських будівель на території Єрусалиму. Один із договорів було укладено з приватним підрядником, який запросив суму, нижчу за суму «Солел Боне», але контракт не вимагав від нього працевлаштування робітників на умовах, установлених «Гістадрутом». Сіоністська виконавча влада також звільнила підрядника від зобов’язання наймати лише єврейських робітників.
Це був скандал, який ось-ось могли використати. Сотні безробітних оточили відділення сіоністів, виламуючи двері та розбиваючи вікна. Напруга зростала з кожним днем; мати трьох дітей вчинила самогубство. Поширилася історія про те, що її до цього довели, адже вона та її родина голодували.
Єрусалимська Рада робітників закликала усіх членів «Гістадруту» бути присутніми на її похороні. Замість того, щоб забрати її тіло на кладовище, вони відвезли його до кабінетів сіоністської виконавчої влади. Нібито це не «Гістадрут» наказав робітникам виходити на вулиці; формально дзвінок надійшов від Ради робітників. Насправді за цим стояв Бен-Ґуріон. Врешті-решт сторони домовились про нові переговори між підрядником та Радою робітників.[615] Їх результат сприяв формуванню позитивного образу Бен-Ґуріона. Тим часом усі почали пліткувати про це, що швидко перетворилося на черговий скандал.
Він
Записи зі щоденника Бен-Ґуріона від 16 січня та 22–25 травня 1924 року.
Kontres 290, Jan. 21, 1927; протоколи наради «Гістадруту» від 2 лютого 1972 року, BGA, загальна хронологічна документація; текст звернення Бен-Ґуріона до Шпринцака на нараді «Гістадруту» у лютому 1927 року, BGA; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 2 лютого 1927 року, BGA.
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 10 березня 1927 року, BGA; Бен-Ґуріон, Йозеф Шпринцак та ін. на засіданні Виконавчого комітету «Гістадруту» від 24 березня 1927 року, BGA; Davar, March 11–14, 1927.
