style="font-size:15px;"> – Хутко, телепню.
Відкривши дверцята, найманець зіскочив на пісок. Став спиною до авто і, ліктем притримуючи двері, почав справляти нужду. Струмина захрустіла об пісок.
У цей час шарпанина біля «Туарега» вщухла. Френкі та Нахас закидали інструменти в багажник, Ндонґа заліз на місце водія, а Кацуро вмощувався на передньому пасажирському сидінні. Ніхто не стежив за кромкою скелястого пасма, що чітким зиґзаґом виділялась на тлі вечірнього неба. Ніхто більше не пильнував тили… І тільки Тимур знічев’я слідкував за другим екіпажем. Саме він побачив, як щось метнулось поміж скелями. Позаду «Туарега», в отому найвужчому перешийку, невиразний силует майнув від сірих дюн під захисток густого мороку, що клубочився біля підніжжя ступінчатої гряди.
– Ви бачили?! – випалив Тимур.
– Що?! – всі хором.
– Там хтось є!
Пролунало дружне клацання затворів.
– Ти певен? – перепитав Ріно. Гереро, затиснутий поміж дверима та бортом джипа, припинив дзюрити. Піщаний хрускіт стих.
– Присягаюся, щось промайнуло позаду машини з Ємельяновим, – прошепотів українець.
Ніхто не ворушився. Було чути, як протяжно скиглить вітер над плоскогір’ям.
А тоді у флегматичне завивання вплівся новий звук. Тихий, спершу далекий посвист, який блискавично наростав, – свист предмета, що на шаленій швидкості розтинає повітря.
Не встиг Тимур про це подумати, як чималий уламок скелі, глухо шваркнувши, поцілив у гереро, що стояв коло дверей з розстебнутою ширінкою. Від удару голову сіромахи кинуло назад. Повітря розірвав дикий вереск. На обличчі африканця утворилась страховидна рана. Ліву вилицю вчавило в обличчя, око розплющило вщент, крізь шкіру проступали обламані зуби.
– Що за фігня?! Що за фігня?! – шокований, Тимур закричав українською. Затим, діючи чисто інстинктивно, схопив молодого африканця і скубонув у салон.
Позаду в розколині загуркотіло, хтось закричав, загавкали «Ремінгтони». По вікнах та броні застукотіло каміння. А потім усе поглинуло ревіння двигуна: Джеро завів автомобіль і рвонув уперед.
Тимур насилу втримував гереро. Спіймавши африканця, він притиснув його до крісла, але затягти в машину не зміг. Українець відчайдушно чіплявся за одяг. Сорочка найманця зім’ялась під пахвами і висковзувала з рук. Дверцята не могли зачинитись.
– Викинь цей мішок з лайном! – заревів, озираючись, Ріно. – Випхай на хрін негритоса!
Ноги пораненого гереро, мов лантухи, волочились по ґрунту.
– Нізащо! – форкнув Тимур.
Попри всі намагання негр вислизав із рук. Джип мчав надто швидко. Сорочка тріщала і рвалась на очах. Ще кілька секунд, і чорношкірий вивалиться назовні.
Тимур майже здався, коли Джеро трохи пригальмував: дорогу перегородили вибоїни, котрі неможливо було об’їхати на швидкості. Скориставшись цим, українець ривком закинув гереро в салон і захряснув дверцята. Обернувся. «Тойота Тундра»
