ніхто ніколи не почує. Але поки він буде говорити цю правду, зв'язок поколінь буде підтримуватися. І справа зовсім не в тому, що тебе хтось почує, а в тому, що ти сам залишаєшся при здоровому глузді. Він повернувся до столу, занурив перо у чорнило і написав:
«У майбутнє або минуле, у часи, коли думка вільна, коли люди відрізняються один від одного і не живуть у самотності, у часи, коли правда існує і те, що зроблено, не може бути скасоване: з епохи одноманітності, епохи самотності, епохи Старшого Брата, епохи дводумства – привіт!»
Він спіймав себе на думці, що він уже мертвий. Йому здалося, що тільки тепер, коли він почав чітко формулювати свої думки, він зробив рішучий крок і шляху назад уже не було. Кожна наша дія вже містить у собі наслідки її вчинення. Він написав:
«Думкозлочин не тягне за собою смерть: думкозлочин – це і є смерть».
Тепер, коли він усвідомив, що вже мертвий, важливо було залишатися живим якомога довше. Два пальці правої руки були забруднені чорнилом. Це була саме та деталь, яка могла його видати. Який-небудь уважний фанатик у міністерстві (скоріше за все, жінка, хтось на кшталт рудоволосої жінки або темноволосої дівчини з Відділу Художньої літератури) може почати шукати відповіді на запитання, чому він писав в обідню перерву, чому він використовував старомодне перо, і що ж він там писав, а потім повідомить про це кому слід. Він пішов у ванну і ретельно стер чорнило за допомогою зернистого темно-коричневого мила, яке дряпало шкіру, як наждачний папір, але наразі відмінно підходило для його мети.
Він поклав щоденник до шухляди стола. Було абсолютно марно намагатися сховати записник, але він, принаймні, міг легко перевіряти, чи хтось виявив його секрет. Волосина на куточку сторінки – банально і занадто очевидно. Він взяв зі столу впізнавану для нього крупинку білуватого пилу і поклав її на кут обкладинки, звідки вона повинна буде впасти, якщо записник зрушити з місця.
Розділ 3
Вінстону снилася матір.
За його підрахунками, йому було років десять чи одинадцять, коли зникла його мати. Вона була високою, стрункою, тихою жінкою з неквапливими рухами і чудовим світлим волоссям. Батька він майже не пам'ятав, лише, що це був темноволосий і худий чоловік, завжди одягнений в охайний темний одяг (Вінстон запам'ятав особливо тонку підошву батьківських туфель), а на носі в нього були окуляри. Вочевидь, батьки стали жертвами однієї з перших великих чисток п'ятдесятих років.
У його снах мати сиділа десь глибоко знизу з його молодшою сестрою на руках. Він зовсім не пам'ятав свою сестричку, крім того, що це була крихітна, слабка дитина, завжди мовчазна, з великими настороженими очима. Обидві вони підняли очі та дивилися на нього. Вони були знизу – на дні колодязя або у дуже глибокій могилі – і це місце віддалялося кудись ще глибше донизу. Іноді вони були у кабіні корабля, що тоне і дивилися на нього крізь темну воду. У кабіні все ще було повітря, вони все ще могли бачити його, а він їх, але весь
