кісток, вибиті зуби, розбита голова і вирване волосся.
Навіщо взагалі терпіти все це, якщо кінець завжди однаковий? Чому не можна просто відразу скоротити життя на кілька днів або тижнів? Нікому ніколи не вдавалося уникнути викриття і зізнання у злочинах. Якщо ти хоч раз піддався спокусі та допустив у своїй свідомості думкозлочин, ти міг бути абсолютно впевнений, що через деякий час ти помреш. Тоді для чого весь цей майбутній жах, якщо він нічого не змінить?
Вінстон знову спробував уявити перед собою О'Брайана. «Ми зустрінемося там, де немає темряви», – сказав йому той уві сні. Він знав, що це означає, або думав, що знав. Місце, де немає темряви, було майбутнім, яке йому не судилося побачити, але частиною якого, завдяки своєму знанню, він міг стати. Голос з телеекрану гудів у вухах і заважав думати. Вінстон взяв до рота сигарету. Половина тютюну одразу випала йому на язик, бридкий гіркий пил, який прилип до язика і виплюнути його було дуже складно. Перед очима з'явилося обличчя Старшого Брата, витіснивши образ О'Брайана. Як і кілька днів тому, він вийняв з кишені монету і подивився на неї. Обличчя дивилося на нього важким, спокійним, зверхнім поглядом: цікаво, яка усмішка ховалася під цими темними вусами? Слова зазвучали в його голові, як свинцевий дзвін:
Частина друга
Розділ 1
Була середина ранку, Вінстон вийшов з кабінки і пішов до вбиральні.
Самотня фігура наближалася до нього з іншого кінця довгого яскраво освітленого коридору. Це була темноволоса дівчина. Минуло чотири дні з того вечора, коли він зіткнувся з нею біля крамниці містера Чаррінгтона. Коли вона підійшла ближче, він побачив, що її права рука була перев'язана. Він не помітив це одразу, тому що пов'язка була того ж кольору, що й її комбінезон. Ймовірно, вона пошкодила руку, коли налаштовувала один з тих великих калейдоскопів, на яких генерувалися сюжетні заготовки для романів. Це була звичайна травма у Відділі Художньої літератури.
Вони були приблизно в чотирьох метрах один від одного, коли дівчина спіткнулася і впала. У неї вирвався крик болю. Мабуть, вона впала прямісінько на пошкоджену руку. Вінстон зупинився. Дівчина спробувала встати. Її обличчя було дуже білим, тому губи здавалися якимись неприродньо червоними. Вона дивилася Вінстону прямо в очі, а обличчя її швидше виражало страх, аніж біль.
У Вінстона виникло якесь дивне відчуття. Перед ним був ворог, який намагався його вбити, але перед ним також була людська істота, яка страждала від болю і, можливо, від перелому кісток. Він інстинктивно кинувся вперед, щоб допомогти їй. У той момент, коли він побачив, як вона впала на перев'язану руку, він немов сам відчув цей біль.
«Ви забилися?» – запитав він.
«Нічого страшного. Це все рука. Через хвилину все пройде».
Вона говорила так, ніби
