злото б'ють —Горе нам, бідним, горе!
Ф а у с т проходжується в задумі. Підходить М е ф і с т о ф е л ь.
М е ф і с т о ф е л ь.
Бодай тобі зрáдне кохання! Бодай тебе в пекла стихію!
Я кляв би іще чимсь гіршим, але, на жаль, не вмію!
Ф а у с т
Який це дрік тебе вджиґнув?
Чого це ти так чудно кривиш морду?
М е ф і с т о ф е л ь
Радніший я продатись чорту,
Коли б я сам не чортом був!
Ф а у с т
Тобі цей сказ якось не личить.
Та що ж могло тебе так спантеличить?
М е ф і с т о ф е л ь
Та що? Убір, що Ґретхен я дістав,
Піп загребущий одібрав!
Побачила ту штучку мати
І зразу стала потерпати:
Тонкий у неї аж надто нюх,
Весь ніс просяк молитовника дух, —
Обнюхує і се, і те,
Чи воно грішне, чи святе,
А що вже убір – то й видом видать,
Що не яка в нім благодать.
Доню! – рече – неправе добро
Душу бентежить, збурює кров.
Божій матері його віддаймо,
На манну небесну уповаймо!
А Ґретонька закопилила губи:
Дарованому коню та дивúться в зуби?
Той, певно, Бога в душі мав,
Хто їй ту цяцю підослав…
Та мати священика приводить,
Той скоро справі кінця доходить,
Сподобався йому дарунок.
Добре, глаголе, єсте вчинили!
Хто алчність боре, той Господу милий.
А в нашої церкви добрий шлунок,
Вже скільки царств вона пожерла,
А ще з переїду не вмерла[60]:
Тільки церква, мої любі діти,
Може неправе добро стравити…
Ф а у с т
Та ні: євреї і царі
Також до того штукарі.
М е ф і с т о ф е л ь
Взяв піп пояс, ланцюжок, кільце
От буцімто полова все це,
Чи там подякував, чи ні,
Мов за горішки ті дрібні,
Пообіцяв в небесах награду —
Й залишив маму вельми раду.
Ф а у с т
А Ґретхен?
М е ф і с т о ф е л ь
Тá собі сидить,
Не зна, небога, що робить,
Думає про убір – аж до сліз,
Ще більш про того, хто приніс.
Ф а у с т
Її журба мені докір.
Добудь їй зараз новий убір!
Той перший був її не варт.
М е ф і с т о ф е л ь
Авжеж, тобі усе за жарт!
Ф а у с т
Роби, як я кажу, і край!
Її сусідку поєднай!
Ти ж не макуха – чортом будь,
Таки убір їй роздобудь!
М е ф і с т о ф е л ь
Я слухаю, мостивий пане!
Ф а у с т
Написано 1755 р.
