а ти, Дмитрику, залишись.
Люди поспішали залишити кабінет боса, виходили спокійно, але швидко. Соломахін заговорив.
– Я хочу, щоб ти перевірив цього культурного діяча й накидав невелике досьє.
Соломахін вивіреним жестом запеклого картяра відправив візитку своєму підлеглому. Картка зупинилася точно біля руки Дмитра. Той, не дивлячись, сховав папірець у кишеню.
– Буде зроблено.
– Вільний.
Дмитро підвівся й залишив боса одного в кабінеті.
У кімнаті було задушливо, пахло сексом. Єдине вікно закривала важка штора, на якій висіли вирізки з журналів. Стіни були вкриті подібними вирізками з фото, що розташовувалися без усякого порядку від підлоги до стелі. Меблів у кімнаті не було, окрім старого матраца, кинутого в кутку, та старенького ноутбука з подряпаною кришкою, який тулився поруч. Над матрацом висіли два плакати. Один – портрет Че Гевари, другий – силует Леніна. Поряд із ними кілька невеликих мап Куби й одна Непалу. Вирізки й мапи кріпилися до стіни пластиліном, і навколо куточків розповзлися жирні плями.
На матраці, важко дихаючи й дивлячись у нерівну стелю зі слідами кривавої комариної бойні, лежали оголені хлопець і дівчина. Єдина лампочка в центрі квартири радше створювала напівморок, ніж освітлювала. Через це Ленін виглядів жахливим, а Че Гевара взагалі був схожий на вихованця графа Дракули.
Хлопець намацав на підлозі пачку вітчизняних сигарет. Закурив, намагаючись випускати дим кільцями. Закашлявся.
– Ну як зустріч із батьком?
– А! – відмахнулася дівчина.
– Чергова спроба затягти тебе в систему?
– Щось таке, батьківський інстинкт вимагає свого. Бажає для мене влаштувати свято. Пропонував варіанти подарунків, – посміхнулася, намагаючись виглядати незалежною й байдужою.
– Міщанські ідеї?
Хлопець закашлявся, худі груди здригнулися, попіл із сигарети впав на матрац. Дівчина скоса глянула на партнера й укотре запитала себе, що знайшла в ньому. Але питання, як і сотні разів перед тим, залишилося без відповіді. Знову й знову поверталася в цю брудну квартиру без меблів. Приходила, немов під гіпнозом. Вони займалися сексом, потім він курив дешеві сигарети, кашляв, а вона намагалася знайти відповідь на своє питання.
– Так! Стандартний набір: машина, гулянка. Хоча ні! Він не запропонував власний магазин або стати новою зіркою шансону. У нього навіть на це не вистачило фантазії.
Хлопець знову закашлявся.
– Так, не дуже в нього з нею. Як люди з такою обмеженістю досягають такого становища в суспільстві? – хлопець зробив останню затяжку й акуратно загасив недопалок, який сховав у пачку.
– Для бізнесу в нашій країні, Вадику, фантазія не потрібна. Вона навіть заважає. Тут потрібні зв’язки, уміння бухати й лизати сраки, ну, щоправда, іноді треба їх і рвати, інакше порвуть твою.
– Ну, а ти що думаєш?
– Про що?
– Про подарунок!
– А
