а не в міру порядним гетеросексуалом. Хоча чесніше було б, якби він сказав: «Я пішов від цих штанів та підгузків». Бо після того, як кинув мене, він не прагнув бачити сина.
На світлині я стояла на мосту і ні про що не думала. Мої міркування були розмиті водою, небом, вони відносилися разом із хмарами та тополиним пухом у космос, у Всесвіт, у безмежність. Тепер розумію, що я лікувалася там, мені було добре; я трохи плакала, трохи сміялася, і це не було істерикою – лише проживанням мого шлюбного життя у зворотному порядку. І останнім кадром ішли наші руки. Його рука, котра вперше накрила мою долоню своєю, і цей його великий палець, котрим він відразу починав розминати м’якоть між моїми великим та вказівним. Моя подруга вважала цю його звичку огидною та похабною, а я відгукувалася на це чуттєвістю й бажанням близькості. Хоча візуально зазвичай все сприймається не так, як доторково.
«Барабанова» світлина набирала все більше голосів. Вона впевнено просувалася в лідери. Хтось із наших влаштував тоталізатор: ставки на цю світлину як на переможця були високі. Мене ніхто не впізнав… За цей час я дізналася, що в мене ваблива сукня, так і хочеться знайти щасливе конюшинне листя – так вважали і чоловіки, і жінки. Гарне волосся, жіночна постава, тонкий зап’ясток… Мене вперше обговорювали при мені – і як арт-об’єкт, і як жінку. О, як іноді хотілося гукнути: агов, а це ж я! І подивитися на ці недовірливі мармизки. Я не сказала тоді. Я зробила інакше.
На церемонію нагородження я вдягнула цю сукню. І навіть тоді багато хто відмовлявся впізнавати мене на знімку, запитували, чи не зробила я це навмисно «під подію». І де я взяла таку тканину? Шеф сказав, що я надзвичайно творчо мислю, хоча всім своїм виглядом виказую переможця. Але перевдягнутися не попросив, йому подобалися моя сукня та зухвалість.
Драм-бама звали Романом. Він розповів, що вигадав собі банальне псевдо, бо дійсно працює перкусіоністом в одному не надто популярному, але відомому гурті. Роман також мене не впізнав, це виглядало смішно – знайомство фотографа та його моделі. Він сказав, що бачив тільки чарівливу для нього гармонію кольорів, і я не звучала нещасною. Я зауважила, що, певне, тієї фотомиті згадувала щасливі моменти, вони тоді були основною мелодією і перекривали загальний фон.
Він попросив, щоб на концерт я вдягнула саме цю сукню. І сказав, що буде відбивати моє ім’я: Іннн-на, Ін-на-на, Інннн-ннна! – бо це надзвичайно барабанне ім’я і воно має класно відстукуватися. Юра від самого початку називав моє ім’я карою та порятунком для заїки. Схоже, воно отримує нове звучання, як і моя сукня, як і я.
2011
Дев’ятий місяць
Наближалося перше вересня, і я розуміла, що час нарешті змінити свій п’ятирічний маршрут: піти не на цвинтар, до чоловіка, а на шкільну лінійку, до сина. У нього починався новий шкільний етап, старша школа, і він потребував моєї уваги й підтримки.
Про це мені постійно повторювали мама й молодша
