style="font-size:15px;"> – Потрібно викликати таксі, – тихо сказала вона.
– Біля входу в готель їх багато, тобі не доведеться чекати, – пробурмотів Ден, усе ще лежачи в ліжку.
Він сподівався, що це допоможе їй швидше забратися звідси і припинити метушню.
– Дійсно. Дякую.
Вона на диво швидко вдяглася й направилася до виходу, зупинившись на мить.
– Було весело. Дзвони, коли що.
– Коли що… – тихо мовив хлопець їй услід і повернувся на бік, ховаючись під ковдрою від осінньої прохолоди, що проникала крізь відчинене вікно готелю.
Прокинутись о восьмій ранку – гріх, який він не міг собі дозволити.
Щойно гостя пішла, кімната наповнилася шумом гучних оплесків. Урочистим тоном, притаманним Майклу Бафферу,[1] голос, який Ден упізнав би з тисячі інших, промовив:
– Ladies and Gentlements! Зустрічайте! Неперевершений, феноменальний, я!
В кутку під самою стелею в повітрі він побачив свого найкращого друга Алексіоса. Пафосно розвівши руки в різні боки, демон спускався уявними сходами.
– Схиліться, смертні, перед величчю найпопулярнішої персони пекла! Бо ім’я мені… – його монолог перервала подушка, що поцілила прямо в голову.
– Досить кричати!
Оплески миттю стихли. Демон замовк.
Ден підійшов до старого товариша та по-братерському обійняв.
– Привіт, друже! Який я радий тебе бачити!
– Я теж, братику! Скільки ми не бачилися? Років так, дохреніліон? – Демон засміявся, після чого продовжив. – Сьогодні знаменний день. Мої демонічні авантюри почали приносити плоди. Сам Його Величність похвалив мене, зауваживши, що такі неординарні кадри потрібні зверху. Хм… чи знизу… ну, якось так, коротше… тож мене чекає підвищення, i'm sure, bro. – Алексі різко обернувся навколо своєї осі, ніби в танці, і клацнув пальцями. На столику біля ліжка з’явилися дві чарки, що рясніли різними кольорами налитих у них напоїв. – Опаньки! Шоти під’їхали.
Біс передав одну порцію другу.
– Ти розумієш, що відбулося? Твій покірний слуга втер носа всім надутим пекельним цуценятам. І з ким же, як не з найкращим другом, я хочу відсвяткувати цю подію.
– Чудово! – радісно вигукнув Ден.
– Влаштуємо пекельно круту вечірку, my friend!
– О, да! Я сумував за нашими вечірками!
– Я теж.
Раптом роздався звук церковних дзвонів. Демон дістав телефон та присвиснув, прочитавши повідомлення.
– Ухти, схоже робота кличе, – мовив Алексі. – Мої нишпорки помітили підозрілу активність неподалік.
– Ти що, і досі займаєшся розшуком пекельних дезертирів?
– Так… чесно кажучи, після того, як наші шляхи розійшлися, я взяв невеличку відпустку на користь іншої перспективної справи. І, як виявилося, не прогадав.
Демон сховав телефон у кишеню піджака.
– Слухай, а не хочеш зі мною? Як у старі добрі часи.
– Чому
Майкл Баффер (Michael Buffer) – професійний коферансьє. Відомий тим, що затягує звуки про оголошенні спортсменів.
