могли.
«Сповістіть в Іудеї і виголосіть в Єрусалимі, проповідуйте і трубою трубіть по землі; волайте гучним голосом і кажіте: «Зберіться і підем у захищені міста. Підніміть прапор в Сіоні, біжіть, не зупиняючись, бо я приведу з півночі лихо і велику погибель. Лев виходить із своєї гущавини, і губитель народів здіймається і виходить із свого місця, щоб перетворити твою країну в пустелю; міста твої будуть зруйновані і залишаться безлюдними……плачте і ридайте, адже полум’я гніву Божого ще не відійшло від нас…»
Це пророк Єремія так описує нашестя скіфів – не без фольклору й релігійності, але так – що вдієш – нажахали скіфи своєю негаданою з’явою тамтешні тодішні народи.
Ще в іншому місці він жахно лякає своїх співплемінників:
«Ось я приведу на вас – дім Ізраїлів, народ здалеку, говорить Господь, народ сильний, народ прадавній, народ, мови якого ти не знаєш і не будеш розуміти, що він говорить. Сагайдак його, як відкритий гріб, всі вони люди хоробрі. І з’їдять вони хліб твій, з’їдять синів твоїх і дочок твоїх, з’їдять овець твоїх і волів твоїх, з’їдять виноград твій і смокви твої, зруйнують мечем захищені міста твої, на які ти сподіваєшся». (Хоча скіфи, як істинні кочовики, й не вміли брати міста штурмом-облогою і завжди цього уникали, віддаючи перевагу битві на просторах, та все ж… Така оцінка Єремії синів змієногої богині – незважаючи на деякий переляк самого пророка, – все ж вражає. Рідко хто з інших народів удостоювався такої «честі»! (Хіба що раніше кіммерійці.)
Скіфія колись була околицею цивілізованого світу, краєм тиші й глушини – це ще за їхньої першої з’яви в Північному Причорномор’ї. Коли скіфи утвердили там своє панування, вони були нікому не відомим бідним народом, власне, збіговиськом у краю, що вважався околицею світу варварського. Життя тоді вирувало і клекотіло, галасувало людськими тлумами й гуло тупотом копит великих кіннот десь там у Греції і особливо в країнах Переднього Сходу. Там, власне, творилася тоді історія, там були міста багаті, царства заможні, там лютували війни, війська з одного походу йшли в інший, зрештою, там було повно здобичі і багато зиріна, як перси називали золото. Туди, в Передню Азію, раніше сколотів походом бойовим ходили кіммерійці, туди, врешті, вирушили і скіфи – за здобиччю, за багатством (до походу на Кавказ скіфи були бідними), за славою, що воронням кружляла і каркала слідом за непереможними військами, які рухалися у всіх напрямках. Скіфи на той час вже були міцно зорганізовані у воєнні дружини на чолі з тямковитими вождями, що вели їх від однієї перемоги до іншої. Там, у степах Передньої Азії, в мішанині тамтешніх народів, в полум’ї пожеж, гущі битв, в іржанні коней і криках воїнів розпочався героїчний період їхньої ранньої історії. А в степах Північного Придніпров’я, їхній молодій тоді батьківщині, ворогів достойних для них не було. Та й багатства теж. І тоді скіфські загони на чолі з верховним своїм вождем Ішпакою вирушили на південь і пішли через Північний Кавказ (Геродот свідчить, що скіфи йшли, маючи праворуч Кавказький хребет).
