– місто Кархемиш на правому березі Євфрату і знищили майже всю армію фараона. І тоді дорога була відкрита – вавилоняни разом із скіфами й ринулися в Палестину та Єгипет. Фараон ледве-ледве зумів відкупитися від скіфів.
У 604 році скіфи спалили знаменитий храм Астарти-Афродіти в Аскалоні на березі Середземного моря в Палестині. (Ім’я скіфів зосталося за місцевістю, де знаходиться фортеця Скіфопіль[22] на річці Йордані. Там же був табір і кладовище померлих від епідемії скіфів.)
Переможці почали ділити здобуте. Вавилон забрав собі ассирійські володіння, скіфам дісталися Манейське та Ванське царства, котрі були спільниками розгромленої Ассирії. Але їх ще треба було підкорити.
Війна то з Манейським царством, то з Ванським тривала ще довго, але якось так сталося в ході тих воєн, що вороги – нападники і захисники – зненацька помінялися місцями. Скіфи раптово замирилися з Манейським та Ванським царствами і спільно виступили проти Вавилону. Останнього порятували мідійці, а заодно і завдали нищівної поразки скіфам. Своєю підступністю. Чи – військовою хитрістю.
Мідійський цар Кіаксар заманив скіфських владик до себе буцімто на бенкет і ті, втративши обережність, повіривши йому на слово, а заодно і в свою непереможність, прибули в гості з невеликим загоном. І – жорстоко поплатилися. Власними життями. Мідійці, напоївши їх, п’яними й порізали своїх гостей. (Очевидно, мідян нацькував на скіфів Вавилон, пообіцявши їм передати ті володіння, які утримували скіфи.)
Обезголовивши царство Ішкуза, яке до того здавалося вічним і нерушним, мідяни почали успішно захоплювати території, що раніше належали загиблим скіфським владикам. Втративши своїх призвідців, скіфи – до всього ж ще й знесилені внутрішніми чварами за владу, – розгубилися, чого раніше за ними ніколи не спостерігалося і почали безладними натовпами відкочуватися до кордонів з Лідією. Скіфські фортеці одна за одною були захоплені мідійцями, але загалом війна між мідійцями і скіфами з перемінним успіхом тривала ще цілих п’ять років, аж доки скіфи не відійшли в Лідію. Тоді Мідія напала на Лідію, вимагаючи видати скіфів. Проте в Лідії були свої інтереси, бо вона теж хотіла захопити собі скіфські території, тож війна – але вже й за участю лідійців – спалахнула з новою силою. І тривала вона доти, доки за участю Вавилону не був укладений мир між сторонами, що ворогували. Володіння скіфів в Азії відійшли до Мідії та Лідії. Війна між Мідією і Лідією припинилася 28 травня 585 року – того дня відбулося сонячне затемнення. Злякавшись раптової пітьми, що настала серед білого дня, вороги розпочали мирні переговори. Всі щось тоді отримали, тільки скіфи та кіммерійці опинилися з порожніми руками. Якось так вийшло, що їм не зосталося навіть місця в Азії – вчорашнім непереможним владикам тієї Азії! І скіфам не лишилося нічого, як, усе втративши, повернутися туди, звідки вони колись прийшли в Азію – в степи Північного Причорномор’я!
«Наприкінці
«Библейская энциклопедия», у якій подаються наукові коментарі до всіх географічних назв та імен Біблії, згадує і Скіфопіль (пізніше з єврейською назвою Бефсан, Бео-Сан, Бет-Шеан), який лежить «за 600 стадій від Єрусалима», і що він був «весьма сильною крепостью как по своему естественному положению, так и по своим искусственным укреплениям, величественные развалины коих сохранились и доныне…» І далі зазначається: «Во времена Спасителя (себто Ісуса Христа. – В. Ч.) Скифополь был главным городом Дикополя (на теренах Палестини. –
