а тому це на той час була і їхня батьківщина – спадок по батьках, – і їхня дідизна – спадок по дідах.)
В основному то були кочові і напівкочові угрупування іраномовних племен. Датується VII–IX ст. до н. е. – як Скіфією звались всі оті краї.
Походження – змішане, спеціалісти виділяють риси автохтонні (хоча б ліпний посуд) та принесені з глибин Азії – наприклад, скіфська тріада. Культура Великої Скіфії існувала в межах двох природно-географічних зон – степової і лісостепової. Центром політичного та культурного об’єднання скіфського етносу наприкінці VII–V ст. до н. е. (у період скіфської архаїки) стають степи Північного Причорномор’я. Тоді ж ареал їхній займав багате травами та іншою рослинністю – степове Ельдорадо для скотарства – межиріччя між Доном та Дністром, з великою і святою для них рікою в центрі – Борисфеном, де була їхня Гілея і їхні Герри, де зароджувався їхній народ від доньки Борисфена і де ховали їхніх царів. Скіфська архаїка представлена поховальними пам’ятками, яких на сьогодні виявлено 200. Варто назвати найвідоміші з них. Це кургани на р. Калитві, неподалік Мелітополя (селище Криворізьке та село Костянтинівка), біля Ногайська у Приазов’ї, біля сіл Гусарка та Придніпровка, кургани Гостра Могила неподалік с. Томаківки, Розкопана Могила, Мельгуновський, Медерівський кургани на Кіровоградщині, Цукур-Лиман, Темір-Гора, Ак-Бурун у Криму та інші. Поширені поховання цього періоду у катакомбах, у кам’яних гробницях, у прямокутних ямах із дерев’яними спорудами – склепами, колодками, перекриттями.
Датуючими (у речовому комплексі) для періоду скіфської архаїки є: мечі з брускоподібним навершям та метеликоподібним перехрестям, стели – зображення героїзованих предків (жаль, що на камені не збереглися їхні легенди, передання, пісні та думи, а вони ж були, були!), витвори у звіриному стилі (різноманітні бляшки), кістяні речі, застібки, золоті облямівки дерев’яних чаш.
Пам’ятки степу кінця V – ІV ст. до н. е. представлені поховальними побутовими речами: городище Кам’янське та Капулівське, Лисогірське, Совутинське, сел. Первомаївка, Чернече та інші; селище Благовіщенка, Знам’янка, Мамай-Сурка та ін., які виникли у Подніпров’ї й були заселені скіфами. Змішаному скіфо-грецькому населенню належали поселення поблизу Ольвійської хори (Ягорлицьке, Глибока, Пристань та ін.), у Степовому Криму. Городища захищені земляними валами та ровами (неспокійно було тоді у степах, біда могла нагрянути в будь-який день чи в будь-яку ніч), Совутинське – валом та муром з каміння й сирцю. Житла – наземні, каркасні, землянки та напівземлянки – округлі та прямокутні, одно-двокамерні. Посуд переважав ліпний, себто власного виготовлення (траплялися й привозні амфори), багато кісток тварин, вироби з каменю та кістки, зрідка – заліза.
Основа господарства – скотарство.
Починає зароджуватися землеробство. Поховальні пам’ятки скіфської степової культури презентують курганні могильники – група курганів Чортомлик, Мамай-Гора, Солоха, Нікопольське курганне поле, Кутянський, Любимівський, Верхньотарасівський, Носаківський. Чи не всі поховання пограбовані. Це – як правило. Для курганних могильників характерні катакомби різних типів, для ґрунтових – звичайні прямокутні ями, іноді перекриті. В інвентарі – зброя, напутна їжа,
