міг усе це знати?
– Ні хабак, ні мармарія, ні сикаран.[13] Ніщо не допомагає. Я правий?
– Правий, ще й як правий, батьку!
– Я знаю, бо я сам пробував. Але кажу вам голосом, діти мої, є спосіб це прокляття зняти. Є спосіб, клянусь Всюдисущим!
Постоялець замовк, обвів усіх поглядом і спер праву руку в бік, точно як це робив старий Хамада.
– Усім чоловікам слід продати свої дорогі автівки, гроші роздати бідним, а віднині їздити тільки на верблюдах.
– Що?! – ледь не скочили на ноги бедуїни. Їхні обличчя повитягувалися. – Від авта? Відмовитись? – стали перемовлятися вони між собою.
– Так, відмовитись. Повністю. Тоді речі йтимуть так, як цього хотів би пророк, мир йому та благословення Аллаха, і закляття спаде.
Запала мовчанка.
Врешті озвався Мохаммед Сулейман:
– Ми не можемо відмовитися від авта, діду. Це якось… дико…
– Чому не можете? Я їздив на Блю Гуль верблюдом, ще як ти отакенький був. І нічого.
– Ми люди зайняті… Ми не можемо все кинути і знову їздити на верблюдах.
– Чим же ти так зайнятий, Ібрагіме? Чаї ганяєш у себе в готелі? Приїхав на автівці, коли йти було п’ять хвилин дворами? Чи ти, Ісмаїле? Спішиш полежати в ариші?[14] І не думайте купляти у складчину мікроавтобус. Я ваші витівки знаю! Або буде так, як того бажає Аллах, або не буде ніяк.
При слові «ніяк» Саїд здригнувся, згадав свою дружину і несміливо сказав:
– Я… я погоджуюсь. Я гадаю, це добра ідея. Чому ні? Я за.
– Саїде! – покликав його Джума на вулиці.
– Га?
– Саїде! Дивися, хто в мене тут є! – Джума притримував ногою фіртку до загону з козами, у якому стояла, склавши руки на грудях, Хаміда.
– Відпусти її, Джамухо.
– Вона вся твоя, – сказав Джума і відчинив двері. – Будь ласка.
– Хай тебе трясця вхопить, Джамухо, – прошипіла Хаміда.
Саїд спробував взяти її за руку. Але Хаміда висмикнулась і гордо пішла вперед.
Упавши грудьми на свою нову білу «ауді», з іще не обдертою з капота захисною плівкою, ридав Ібрагім.
– Моя дорогенька, як же я тепер буду без тебе? – Ібрагім цілував капот і гладив руками поверхню, захищену магазинною покрівлею.
Решта чоловіків стояли біля своїх машин мовчки, курили міцну «клеопатру» і думали.
– Саїде! – позвав його Джума ще раз.
Саїд обернувся.
– Що?
– Як ти назвеш свого верблюда, Саїде?
Саїд задумався.
– Я назву його «Найспритніший».
– «Найспритніший»?
– Так.
Джума затягнувся «клеопатрою».
– О’кей, Саїде. Бажаю тобі вдалої покупки. До зустрічі!
– До зустрічі, Джумо! – сказав Саїд і потихеньку попростував додому.
Хабак, мармарія, сикаран – трави, що ростуть на Сінайському півострові. Хабак і мармарія використовуються для приготування чаю; сикаран – токсична рослина, що викликає галюцинації.
Хижа, вкрита пальмовими гілками (
