всі на мене пальцем показують, а брат Інокентій з дупла не вилазить.
– Може, йому їсти щось дати? – Маринина мама каже.
А та їй:
– Та я дала б, але ж так високо заліз, що годі дістатися.
Нарешті виповз надвечір брат Інокентій, подивився і каже:
– Не буде діла з цілителем. Міцно вишня так тримає, що не розщепиш. Видко, треба буде на дереві відспівувати.
І заліз назад у дупло.
А я вже ридаю, душу з себе видираю, лиш би ногу відпустило. Вже би ногу пилкою відпиляв, як Інокентій вийде та й скаже:
– Сраки тобі голої, а не пилки. Чи ти се дерево саджав, щоб його пиляти?
І назад у дупло пхається.
І так мені то все нелюбо стало, що померти мушу я на тій вишні, аж став я кликати:
– Брате Інокентію, отче Романе, порятуйте мене, Христа ради!
Тут вилазить Інокентій і каже:
– Сильно тримає вишня, але можна щось попробувати.
І знов поліз пробувати. А я сиджу. А нога в дереві. А я вже ледве-ледве.
Цілу ніч щось бурчав у норі своїй Інокентій, не показувався. Другий світанок я вже геть як мрець зустрів на тій вишні. Вже пташки до мене прилітали, дивилися, чи скоро я доспію, вже я сам не йняв віри, що мене звідтіль зніме хтось, коли Інокентій вилазить із дупла і каже:
– Ну, майже відпустило. Ще трохи цілителя хай потримає, і можна знімати.
І надвечір виліз до мене Інокентій на гілку, сів поруч і питає:
– Ну що, будеш злізати чи ще постоїш?
– Та вже би зліз, якщо є на то така ласка, – вже так тихенько йому кажу.
– А людей за гроші сцяки пити будеш учити?
– Ой, та вже нічого научати не буду.
– Ну, тоді підеш дяком до мого брата служити.
І такого мені дав запотиличника, що я з тої вишні просто у скирту гною шусь – а там уже як дома. Відлежався у гноївці, витягли мене Інокентій із Мариною та й понесли до потічка помити. Відмили там, у чисту сорочку одягли і питають:
– А що, до отця Романа підеш чи в нас залишишся?
– В отця Романа, – каже Марина. – Одарка борщу наварить, пампушків наготує, сметанки в тарілку покладе, петрушкою посипле…
– А в нас також лад, – Інокентій каже. – Дамо тобі драного кожуха, поселимо на горищі, будеш нам комина чистити, а я тобі за це дам таку ласку – поганки зі мною по четвергах їсти. Ой, поганочки, ой дрібнесенькі! – аж трясеться весь.
– В отця Романа, – каже Марина, – хата світла. Вікна до стелі. Все чисто виметено. А як Михась лазню заладить, то аж хочеться жити.
– А в нас теж добре, – Інокентій каже, – Наїмося блекоти з тобою і поліземо на вишню чортів ганяти. А як хто прийде, ти його за руки вхопиш, я його за ноги візьму, і як потягнемо, так з нього всі біси й посипляться.
– В отця Романа до
