чого вміла – вмикати й наставляти на необхідний режим духовку, пральну та посудомийну машини, тостер та кавоварку. Марина всього навчила. А Кріста показала, як вмикати музичний центр, але Кароліна за відсутності господаря навіть не спробувала повторити.
Ніколи в житті Кароліна не вечеряла при свічках – думала, що це незручно, бо погано видно, що їсти… Марина увімкнула локальне світло на кухні – вздовж дашка верхніх шафок та над натюрмортом «Айва», запалила свічки, і кухня перевтілилась: м’яке освітлення та запах зелені в салаті перетворили її на покій у казковому замку. Дівчат цього разу нагодували наперед – вони бавились у своїй кімнаті.
До брата, заледве він подзвонив у двері, поспішили натомість усі. Роберт видався Кароліні доволі стриманим. Якби не подарунки, з якими він прийшов, вона вирішила б, що він їй не радий.
Перший сюрприз із великого паперового пакунка призначався дружині: олія для масажу, якій вона аж занадто зраділа. Другий подарунок – сестрі: дзеркальце в металевій оправі та гребінець з мереживним металевим руків’ям. Крісталіні – коробку з пазлами, Амалії – щось яскраве, з картинками, у прозорій упаковці. Кріста допомогла сестрі довідатись, що там, і вони витягли книжку-незмокайку для купання у ванні.
– Сьогодні – день захисту дітей, – пояснив Роберт, відшукавши свої капці під лавкою. – Вітаю!
– А нам з Кароліною, виходить, за компанію пощастило? – озвалась Марина, яка вже розкладала серветки.
– А жінки – вічні діти. Це ваш день. Зараз його й відсвяткуємо. Де наш коркотяг? – у його руках звідкись узялася пляшка вина.
Нові іграшки відволікли дітей. Молодша залишилась на кухні, зосереджено гортала пластикову книжку на грубому пледі, постеленому на підлозі. Старша сховалась у дитячій кімнаті, щоб почати складати новий пазл, поки Амалія не заважає.
Для чого зліва від тарілки лежали ще й ложки, Кароліна не розуміла, поки Марина не почала їсти. Довгі макарони вона наколювала виделкою у правій руці, спирала зубцями в ложку, яку тримала лівою, і прокручувала, немов викруткою. Макарони намотувались – і відправлялись до рота.
Кароліна не була певна, що вона зможе повторити ці вправні рухи, тому, повагавшись, узяла виделку так, як звикла.
Брат глянув на неї і теж проігнорував ложку.
– Беріть грана-падано, – підвела голову Марина і зробила ковток вина.
– Ага, – відповіла Кароліна й собі потягнулась до келиха.
– Мені видається, що сиру малувато, – уточнила Марина.
Кароліна кивнула. Вона геть заплуталася з тими назвами.
Роберт узяв зі столу прозорий конус з металевим носиком, струсонув двічі над своєю тарілкою – тертий сир сипонув на макарони.
– Дозволиш? – повернувся до сестри і притрусив жовтими окрушками макарони перед нею.
– Я бачила мушлі в кімнаті… – Кароліні було цікаво, хто збирає цю колекцію – брат чи Марина.
– Це
