низину поблизу Висічі, розквітали наприкінці весни – до її дня народження. Вона сама собі дарувала букет травневих золотих куль на високих стеблах з восковим листям. Вони мали запах мандарин і ніколи не хилилися до землі. Нібито й нічого особливого в тих простих квітах не було, а поза тим кращих Кароліна не знала. Колись, ще дитиною, спробувала силою пробитись досередини міцно згорнутої кулі, роздерла стулені пелюстки, видобула на світло маленьку чорну комашку – і викинула понівечену квітку в рівчак. Згодом лише торкалась позолочених пелюсток, придивлялась до рук – чи, бува, не залишається золотого пилу на пучках пальців. А тоді й зовсім припинила зривати купальниці; лежала у траві, спостерігаючи за тим, як вони світяться над головою на тлі синього неба – і поверталась додому, залишаючи їх на волі. Найкращі квіти – не в букеті.
Свіжий запах травневої купальниці стояв у ванній кімнаті, Кароліна вже відчувала легке пощипування на стегнах – мандарини не лише ароматом нагадували про себе. Напруження, що супроводжувало її, зникло. Усі страхи та невпевненість відійшли.
Кароліна ліниво упіймала одну, обережно почистила, намагаючись зняти скоринку однією квіточкою – щоб легше було потім прибирати; і відпустила сонячний човник у плавання. Він проплив біля плеча, погойдуючись. Притискала язиком до піднебіння солодкі часточки, ковтала ароматний сік, розтягуючи задоволення.
Гаряча вода підсилювала мандариновий запах; саме з цього запаху починалось нове життя. Завтра о дев’ятій виходимо з дому.
Коли на воду було спущено другий рудий батискаф, у двері легко постукали.
– Це я, – голос Марини. – Амалія книжку забула, вона на умивальнику, вибач. Хоче, щоб Роберт почитав їй перед сном.
Кароліна відчинила, прикрившись рушником; подала, струсивши краплі, книжку-незмокайку – і знову обережно занурилась у воду.
– Далеко піде дівчинка, – Марина подала чоловікові книжку.
– Що таке?
– У ванні плавають мандаринки та скоринки від мандаринок. Чисто латаття на ставку. І вона ніжиться серед них.
Роберт видав два однакові звуки, щось ніби як ги-ги чи гм-гм. Вигуки підтримки та задоволення.
– Цю хотіла? – запитав малу, розгорнувши книжку. А дружині відповів: – Справжня жінка з неї буде. Побачиш.
– І знаєш, – додала Марина, – вона має бути дуже фотогенічною, хоча на перший погляд – дівчина як дівчина, нічого особливого. Окрім волосся.
А Кароліна лежала у ванні, серед дрейфуючих на воді мандаринових скоринок і думала: помітила їх Марина чи не помітила? Не хотіла, щоб Марина їх зауважила. Це означало б виглядати в її очах дивачкою. Або ще гірше – такою, що, сховавшись, поглинає смаколики. Марина була їй симпатична, і вона була господинею дому, де Кароліна мала намір затриматись, поки не виникне інша можливість, а така можливість неодмінно виникне. Кароліна відчує її наближення, вона її не пропустить. У неї, зрештою,
