швидкої кухні. Їх тут було кілька, на другому поверсі. Ледь чутно, не заважаючи розмовляти, лунав хриплуватий голос співака.
– Люблю Джо Кокера, – брат показав кудись вгору. – Це Summer In The City, – розірвав крихітний пакетик з меленим перцем, присипав улюблені макарони.
– Літо в місті?
Брат кивнув.
– За що мені трійку з англійської поставили? – Кароліна понюхала апетитну пару над запеченими картоплинами. – Ти ще не спробував, а вже за перець узявся.
– Я знаю, що перцю бракує. Ну що в тебе?
– Ну що?… Наразі нічого. Намагаюсь зорієнтуватись на місцевості.
– Помогти чимось?
– Мені комп’ютер потрібний та Інтернет. Хоча б на годинку.
– Без проблем.
Кароліна вмочувала шматочки картоплі в сирний соус.
– Кок – це ж півень по-англійськи? – затримала виделку в повітрі. – А кокер тоді – що?
– Півняр, виходить. Когутяр.
– Є такі слова?
– Нема таких слів.
– Роберте… – згадала. – Давно хотіла запитати. – Чому в тебе таке прізвище дивне – Керя?
Брат прожував, тоді озвався:
– Чого ж дивне? Таке саме, скажімо, як Бондар. Чи там Гонтар. Нормальне прізвище.
– Я не про те. Що воно означає, Керя? Не знаєш?
– Як не знати… Звісно, знаю. Батько колись розказував. Воно якось пов’язане зі словами «колода» та «рубати», тобто може означати професію. Лісоруб, скажімо. І то, уяви собі, з мови північного народу комі. І це дивно, бо в нас нікого звідти не було. Або, за іншою версією, був такий хан Керей, тому Керя може бути тюркського походження. Хтось з моїх пращурів міг прийти сюди разом з татаро-монгольською навалою. Усе може бути.
– Ти з батьком бачишся?
– Рідко.
Роберт накрутив на виделку завиванець з макаронів, відправив до рота.
– У мами, – сказав, прожувавши, – було колись дві мрії: маленька чорна сукня та поїздка у Францію.
– Вперше чую.
– Кажу тобі. Я точно знаю… Я їй нещодавно нагадав, хотів на ювілей зробити подарунок, а вона відповіла…
Озвалась мобілка Кароліни.
Це був той Павло з поїзда, Павло Панч. Він одразу назвався, але вона не одразу пізнала його голос у телефоні. Розмовляти було незручно. Він почув голоси та музику, зрозумів, що невчасно. Коротко запропонував піти в кіно. Завтра ввечері. Вона погодилась.
Буденна вийшла розмова.
– То що, завтра ввечері підеш у кіно? – зрозумів з її відповідей брат.
– Піду.
Він кивнув.
– Про що ти говорив перед тим? – нагадала Кароліна.
– Говорив, що… Нагадав мамі про її мрію, а вона сказала, що давно про це забула… Сумно, коли власна мрія вже нічого не значить… Чий то голос у тебе звучить, знаєш?
– Де?
– Рингтон
